Село Кропивники Шацького району – одне з тих сіл, славних своєю минулою історією.
Лише тепер за останні роки в селі залишається все менше й менше молоді, відходять у вічність довгожителі села. Декілька років тому в Кропивниках призупинила діяльність початкова школа, в приміщенні якої тепер проводять богослужіння.
Із закладів, які ще залишились функціонувати – місцевий клуб, стареньке приміщення, який відкривається лише на … вибори та місцеві збори селян. Або ще як керівники районні приїдуть навідатися у село. Діє ще й ФАП.
У роки війни кропивницькі ліси були прихистком партизанам загону імені Степана Шковороди, в складі якого було чимало молоді із села Кропивники. На чи не єдиній довгій півторакілометровій вулиці туляться старенькі будинки, багато з них – хаток-пусток. Та є й новітні будинки, де живуть молоді сім’ї, котрі, попри відсутність нормальної асфальтованої дороги, школи, таки вирішили пустити коріння тут, у своїх рідних Кропивниках.
Є у селі і своя таїна – стара хата місцевої знахарки Мані, яка померла … бо-зна коли. І хата - бо-зна якого віку…Без догляду вона почала руйнуватися, вікна майже влізли у землю, обвалився дах. А стежина до хатини поросла густим колючим ведмедником, ніби не пускає людей до себе. Німим свідком подій минулих років залишилась стояти стара всохла груша… Та ще назва залишилася – Маніна хвоїна.
Місцевий чоловік, який живе через дорогу, розповідає, що знахурчина хата приваблює любителів поживитися: тут біля печі була навіть викопана яма в півлюдський зріст, мабуть, шукали, де золото закопане. Та окрім декількох польських ґудзиків так нічого і не знайшли.
Єдина розвага у вихідні для місцевих чоловіків – зібратися біля магазину та «лупити» триньку чи в дурня. Жінки ж, здебільшого, збираються по сусідах на посиденьки. Молодь же облюбувала дискотеки у сусідньому селі Прип’ять.
А на Великдень до села з’їжджаються звідусіль, провідати стареньких батьків, побачитися братам та сестрам, помилуватися просторами та полями, вдихнути чистого, незагазованого міськими викидами, повітря, відчути запах старенької батьківської хати. Бо воно для них - найкращий куток, що іноді здається справжнім раєм.
Віта Шепеля
