Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Фото Станіслава Руденка
Фото Станіслава Руденка

Після поранення на Світлодарській дузі за життя Сергія Мокренка боролися в реанімації

23:50 04.03.2017
2868

Після поранення, яке боєць Сергій Мокренко з Шацька отримав 19 грудня на Світлодарській дузі, він дав інтерв'ю інтернет-виданню Вінниця.info.

У військовому шпиталі Вінниці продовжують лікувати вояків, яких 19 грудня доправили одразу з боїв на Світлодарській дузі. Серед 12 поранених - боєць з позивним Крук, який підірвався на гранаті. Уламками йому пошматувало обличчя, ноги та руки. Крук один з двох захисників, за життя яких спочатку боролися у реанімації. Нині хлопця перевели у відділення. Він погодився поділитись з читачами Вінниця.info про події того дня.

У мирному житті його знають, як 23-річного Сергія з Волині. Дивишся у очі цього високого світловолосого хлопця, і бачиш звичайну молоду людину, яку попереду чекає багато випробувань. Та коли починаєш з ним спілкуватися, розумієш, про надважкі випробування, які він вже розповідає з власного досвіду.

«Розвідка доповіла, на нас планують наступ. Ми вирішили відповісти контрнаступом. Пішли у ліс, де багато техніки. Звідти нас постійно обстрілюють. Нас зібралося 25 добровольців, - про події Сергій розповідає стримано, чітко та коротко. – У них було дві вогневі позиції, одну з яких взяв на себе наш спецназ. Ця група нарвалася на міни. Нам повезло. Коли ми наблизилися до супротивника, там на нас точно не чекали. Чотири людини підбігли до бліндажу, і розпитували, що ж трапилося. Вони просто не зрозуміли, що відбулося. Почалася перестрілка. Тривала приблизно три години. Наша група складалася з десяти пацанів, трьох не зачепило. П’ятеро поранених разом зі мною. Я підірвався на гранаті Ф-1. Двоє загиблих від снайперів. Саничу було два вистріли у голову. Гюрзі пустили 5-6 куль. Снайперу нашому, Луці, відстрілили мізинець, коли у нього в руках була граната. Великокаліберним кулеметом попало ще й по руці. Йому розірвало п’ять кровоносних артерій. Від такого поранення людина помирає за 45 секунд. Врятували його туга «термуха» - це термобілизна. А ще водостійка та не продувна куртка. Він за неї віддав чотири тисячі гривень. І дуже цьому зрадів. Бо одяг йому послужив, як бандаж, як вакуум, який стримав кровотечу. Лікарі були шоковані, коли побачили, скільки в одязі запеклося крові».

Бій тривав близько п’яти годин. Завдяки ньому вдалося відвоювати кілометр території. Поранених бортом санавіації доправили до Вінниці.

«Летіти було круто. Я ж вперше у житті був у літаку, - Сергій посміхається. – Добре, що був при свідомості. І зміг всі відчуття запам’ятати. Тепер мрію стрибнути з парашутом. У Вінниці нас дуже добре зустріли. Як лікарі, так і волонтери. Забезпечують повністю усім. Стільки їжі, що ми при виписці не будемо у двері пролазити».

Сергій на мобільному демонструє відео з позицій де був.

У зоні АТО боєць від перших днів.

«Лише у 2015 році робив перерву. У батьків були проблеми. У мами, - на секунду замовкає. – Серйозні. Онкологія, тиск, серце. У мене у родині всі жінки дуже емоційно все сприймають. Одна бабуся, коли я перший раз пішов на Майдан, її паралізувало. Мене там контузило, ще було поранення по коліну. Через день, як приїхав додому, поїхав назад. Бабуся померла. Коли повернувся з Песок, то друга бабуся потрапила в реанімацію. Через тиждень померла. Коли їхав у Аеропорт, встиг доїхати лише до Дніпропетровська. Мама потрапила до реанімації. Вона не знала що їду туди, але, хтось з друзів сказав. Я вирішив не ризикувати маминим здоров’ям, повернувся додому. А у 2016 вирішив знову повоювати».

Дзвонить телефон. Це мама Сергія. Виявляється, вона не знає, що він не позиціях, а у вінницькій лікарні.

«Навіщо їй знати, що тут. Щоб знову переживала. Я сам тут, якось справлюся, - дратується. – Коли вона дзвонить, обманюю, що я на позиції. Що все добре. Що я на другій лінії, що тут не стріляють. Скоро нас випишуть. На 15 днів додому відправлять. А далі назад. У мене ж «контракт». Я б і зараз поїхав до хлопців, але шви. Як закінчиться війна, не знаю чим буду займатися. До Майдану був будівельником. Трішки займався волонтерством. Віруючим допомагав, дітям-сиротам. До речі, кілька разів їздив на Донеччину. Біля сиротинця клав бруківку. А поки, практично за всі зароблені гроші купую собі амуніцію та решту військових дрібниць. Хоч і хочу, щоб скоріше настав мирний період, та завжди маю бути на поготові».

Це було одне з останніх інтерв'ю Сергія Мокренка.

Боєць АТО загинув 28 лютого під час мінометного обстрілу на Світлодарській дузі.

;
Загрузка...
Коментарі

Михайло

13:46 05.03.2017

Великої Людини не стало!((

М

23:21 06.03.2017

Молюся за тебе, Сергію

16 серпня
Вчора
14.08.2018
13.08.2018
12.08.2018
11.08.2018
10.08.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин