Як можна оформити спадкову справу: поради юристки

Насамперед проаналізуємо, що собою являє поняття спадкування – це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною.

Варто знати, що спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. У фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом. Юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті, пояснює заступниця начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ольга Семенюк.

Можливість бути закликаним до спадкування не залежить від громадянства фізичної особи і від стану її дієздатності: право спадкування мають також особи, визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або слабоумства, особи з обмеженою цивільною дієздатністю, а також особи, що перебувають у місцях позбавлення волі.

Однак, необхідною умовою спадкування для фізичної особи є те, що вона повинна бути живою на момент відкриття спадщини.

Закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після його смерті (тобто після відкриття спадщини), включаючи їх до кола спадкоємців. Зазначимо, що спадкоємців спадкодавець призначає за власною волею особисто, незалежно від родинних зв’язків і закріплює це у письмовому розпорядженні (заповіті), який посвідчується нотаріально.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують особи, визначені законом (у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України). Спадкоємців спадкодавець призначає за власною волею особисто, незалежно від родинних зв’язків і закріплює це у письмовому розпорядженні (заповіті), який посвідчується нотаріально.

Спадкоємців можна умовно поділити на тих, хто прийняв спадщину; тих, хто відмовився від спадщини; тих, хто спадщину не прийняв. До спадкоємців, які прийняли спадщину, належать:

- особи, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і не відмовились від її прийняття;

- малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, які були такими на час відкриття спадщини;

- особа, яка подала до державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини в установлений законодавством термін (до 6 місяців).

Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди. При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, відповідно до установленою черговістю.

У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з чинним в українському спадковому праві принципом свободи заповіту. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом шести місячного терміну.

Важливо знати, що відповідно до статті 1273 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом  шестимісячного терміну, подавши про це відповідну заяву до державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса. Якщо спадкоємець упродовж шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини і не проживав постійно разом із спадкодавцем на час смерті за однією адресою, то він вважається таким, що не прийняв її.

Читайте також: Шацьк: виконавча служба стягнула 186 тисяч гривень аліментів