Сьогодні - міжнародний день рідної мови

21 лютого у всесвітньому календарі визначено як міжнародний день рідної мови.

Відзначати його почали з 2000 року, коли про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня-17 листопада 1999 року в Парижі. Окрім того, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної та національної приналежності особи.  

Чимало висловів про мову мають у своїй усній народній творчості й українці. Наприклад, красномовним є прислів’я «Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.» Актуальне сьогоденню, чи не так?

Або ще: «Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові», « Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш», «Будь господарем своєму слову», «Мовивши слово, треба бути йому паном», «Від красних слів язик не відсохне», «Від солодких слів кислиці не посолодшають», «Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи», «Від теплого слова і лід розмерзається». І подібних прислів’їв та приказок у нашого народу безліч.

До джерел рідної мови зверталися й провідні українські та світові культурні діячі. Що ж вони у свій час говорили про рідну мову – пропонуємо дізнатися з нашого цитатника. Тим паче, що ці вислови не втратили актуальності й до сьогодні.

«Одним з найбільших скарбів, які успадковує кожний народ від своїх предків, є, безперечно, його рідна мова. Мова ця – то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язна не тільки минувшість, а і будучність народу, і його повага в світі» -М. Подолинський, 1884 рік.

Ну що б, здавалося, слова... 
Слова та голос — більш нічого. 
А серце б'ється — ожива, 
Як їх почує!..  -  Тарас Шевченко.

«Мова така ж жива істота, як і народ, який її витворив. І коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей. Він тоді загине, бо стане іншим, уже не українським народом.» - Панас Мирний.

«Щоб добре знати рідну мову, треба їй вчитися змалку до гробу, в школі й поза школою, з книжок і від людей. Хто вміє пошанувати свого батька й матір, той зрозуміє, яку пошану повинен він мати до рідної мови.» - М.С. Возняк, 1917.

«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.» - Олесь Гончар.

«Тільки рідним словом проговориш до серця, тільки рідне слово дає повний політ і простір творчій силі поета. Хто ображає річ народну, той ображає святощі народні, ображає весь народ.» - І. Верхратський, 1902 рік.

«Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі» - Василь Сухомлинський.

Не дивно, що український народ ставився з такою пошаною, вірою й любов’ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневіряння і за єдину зброю, й за єдину втіху. Цією мовою милувались також ті поодинокі іноземці, що побували на Україні й чули її співучу, мелодійну мову. Ось, приміром, як француз П’єр Шевальє в своїй книжці «Історія війни козаків проти Польщі», виданій у Парижі 1663 р., характеризує українську мову козаків: «Вона — дуже ніжна й сповнена пестливих висловів та надзвичайно тонких зворотів».

Німецький поет Фридріх Боденштедт у середині XIX ст. так захопивсь українськими народними піснями та історичними думами, що вивчив українську мову й переклав німецькою багато цих пісень і дум, видавши згодом антологію «Поетична Україна», в передмові до якої він піднесено писав про пісню й мову українського народу, вважаючи їх за досягнення народів усього світу.

І наостанок – вислів нашої сучасниці Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

Як кажуть, тут додати нічого.

Пам’ятаймо про це. Шануймо рідну мову, хоча б у своїй, власній державі.

За матеріалами інтернет-ресурсів підготувала Віта Шепеля