Світязянка розповіла, як наші предки лікувалися мохом

Зі шкільного курсу ботаніки ми знаємо, що мохи, вони ж мохоподібні – це спорові рослини, які мають стебло, зелене листя, але позбавлені коренів, системи судин, квітів і насіння.

Про те, як світязяни використовували мох, написала у соцмережі фейсбук Світлана Грибук-Лукашова.

Подаємо допис без змін.

«Наші предки здавна використовували мохи для лікування різних хвороб, наприклад, з моху роду сфагнум (Sphagnum) робили антисептичні пов'язки, які прискорювали загоєння ран, лікували легеневі хвороби та шлунково-кишковий тракт. Настій слані моху дубового (Evernia prunastri) теж пили при кашлі, астмі, легеневих захворюваннях, хронічному запорі.

Широкий спектр лікувальних властивостей ісландського моху (Cetraria islandica) нині активно використовує не лише народна, а й офіційна медицина, виготовляючи на його основі різноманітні лікарські препарати («Гербіон», «Бронхіал», «Ісла-моос», «Пектолван» та ін.).

Мʼякість, пухкість та хорошу всотуваність моху предки використовували, виготовляючи щось на зразок сучасних памперсів, а ще як теплоізоляційний матеріал – конопатили зруб хати.

Загальновідомо, що село Світязь розташоване посеред лісів та водно-болотних угідь, а це ідеальне середовище для існування та розмноження різного роду мохів. У книзі «Перлина Європи – Шацькі озера» (2011 р., с.46) читаємо, що на території Шацького національного природного парку: «Моховий покрив більш-менш густий. Його покриття, залежно від розвитку травʼяно-чагарникового ярусу, становить від 30 до 60%». Це дає нам підстави припускати, що світязяни, особливо ті, які проживали на хуторах, маючи поряд таку велику кількість сировини, використовували мохи в лікуванні та побуті.

Я ж хочу розповісти про те, як наші предки лікувалися покрівельним мохом.

Знаємо, що спори моху переносяться вітром. Потрапляючи на покрівлю хати, вони на ній затримуються.

Особливо схильними до утворення моху були старі покрівлі з соломи та очерету, адже на них спорам було не лише за що зачепитися, а й чим поживитися. Житлові будинки або господарські споруди з солом'яною покрівлею служили не один десяток років. Чорніла від часу солома, і буро-зеленим килимом моху покривався північний схил даху.

Мох, який виріс на соломі, був на той час екологічно чистим та цілющим, адже ріс на багатому на поживні речовини матеріалі, заряджався сонячною енергією, напувався життєдайними дощами та зволожувався кришталево чистою росою, – він, як губка, всотував у себе все найкраще з навколишнього середовища. Наші предки про це знали, тому й використовували мох, який завжди, за будь-якої пори, був під рукою, для лікування.

Про один такий випадок мені свого часу розповів мій батько, Грибук Василь Іванович (1937 р.н.). У його матері, моєї бабусі, почали страшно «крутити» ноги. Коли біль став уже нестерпним, і жодні розтирання не допомагали, вона взяла граблі, надерла з покрівлі чимало моху, поклала у велике відро, запарила окропом. Коли температура настою спала, що вже можна було терпіти, опустила у відро ноги та обмотала ковдрою (щоб не так швидко вистигало). Вже після першої процедури настало полегшення.

Причиною багатьох хвороб наших предків були застуди, лікували їх різного роду вигріваннями (про це розкажу пізніше) та пропарюваннями, у тому числі й мохом. Батько казав, що інколи запарювали мох навіть у бочці, куди потім занурювали хворого.

Шкода, що руйнування навколишнього природного середовища загрожує багатьом видам мохів зникненням, а ті, що виживуть, стануть непридатними для використання з лікувальною метою. Хоча з певністю можна сказати, що покрівельні мохи вже не можна застосовувати в лікуванні: токсичні дими, кислотні дощі зробили свою чорну справу.»