Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Шацькі озера в ХІХ столітті: спогади волинянина

18:40 12.04.2019
827

Цікавою та неординарною постаттю є Міхал (Михайло) Чайковський, відомий також під іменем Мехмет Садик-паша. Він народився 29 вересня 1804 року в селі Гальчин Житомирського повіту Волинської губернії. Волинянин прославився як письменник та політичний діяч.

Він був представником «української школи» в польській літературі XIX століття. Чайковський брав участь у польському повстанні 1830—1831 років. Потім була еміграція до Парижу та Константинополя, – передає «Хроніки Любарта».

В 1850 році Чайковський кардинально міняє своє життя і переходить на османську службу та приймає іслам. З того часу його називали як Мехмет Садик-паша.

З біографії Чайковського відомо, що під час Кримської війни він організував козацькі сотні на османському боці.

В 1873 році він знову робить «круте піке» в своєму житті, повертається до Російської імперії, змінює віросповідання, знову на православ’я.

Михайло Чайковський помер 4 січня 1886 року в селі Бірки Козелецького повіту Чернігівської губернії.

Велику цінність для сучасників представляють записки Чайковського, в яких він згадує про Волинь ХІХ століття. Сьогодні хочемо познайомити із цікавими спогадами про місто Любомль та Шацькі озера на Волині авторства Чайковського.

Про Браницьких

«В Любомлі знаходиться сімейство Браницьких, старший син яких Ксаверій, поручик лейб-гвардії гусарського полку, вельми цікавий, молода людина і відрізняється великим патріотизмом…

Години через дві ми підійшли до Любомля; не дійшовши до нього за версту, ми розташувалися відпочити на пагорбі так, щоб повернувшись фронтом бути до дороги на Брест-Литовськ. Один взвод під командою Яна Омецинського напав на Любомль, а половина третього ескадрону пішла йому на підмогу; почулася стрілянина і ми побачили, як по той бік села відступали гусари Маріупольського полку, який обіймав Любомль. Обидва полки, Маріупольський і Оранський, з’єдналися за Шацькими озерами, щоб дати нам зайти за ці озера, а потім вдарити на нас з тилу і загнати між озерами, де не було проїжджої дороги і де нас могли б остаточно винищити.

Ян Омецинський повернувся в Любомль, але не бачив там Браницьких; їх гувернантка француженка, m-elle Cordonnier прийняла його дуже люб’язно і сказала, що Ксаверій кудись пропав, що його шукали, але ніде не могли знайти; вона боялася, чи не сталося з ним якого лиха. Ми пошкодували про це, тому що нам говорили, що він палко бажав вступити до лав повстанців…».

Про Шацькі озера

«На світанку постала перед нашими очима велика водна поверхня, обрамлена зеленню, на якій подібно діаманти блищала роса; а в деякій відстані від озера ми побачили що йшов по поштовому тракту загін російської кавалерії зі знаряддями: це була бригада генерала Лашкарьова. Вона насувалася швидко; ми повернули ліворуч, в невелику долину, опустили піки і якимось дивом залишилися непоміченими ворогом, який пройшов за кількасот кроків від нас пагорбом».

П’ять категорій жінок (в тому числі і Волині)

«Ми поділяли всіх жінок російських земель, з фізіологічної і філософської точки зору, на п’ять категорій.

До першої категорії належали ті, які всім серцем і всією душею любили Польщу, любили її більше всього на світі, більше, ніж себе, ніж рідних; хто не був поляком, той в їх очах не був людиною. Серцем і розумом вони стояли набагато вище чоловіків; якби дійшло до справи, то, може бути, і в цьому відношенні вони б перевершили чоловіків. Старі матрони цього часу були майже всі такі, а серед молодих на чолі стояли жінки шляхетних родів. Всіх їх ми називали польками.

Представниці другої категорії займалися читанням, присвячували себе навіть літературній діяльності, дбали про поширення в суспільстві хорошого тону; однак, вони не були ні нудними, ні лагідними, але лише вимагали, щоб чоловіки в салонах не тримали себе, як на ярмарку, в кабалі або на полюванні; завдяки цьому, вони мали великий вплив на виховання молоді. Їх називали вченими.

До третьої категорії належали русалки, вертушки, пустунки. З ними приємно було потанцювати мазурку, зробити таке па, щоб іскри з серця посипалися; їздити у великій компанії з маскараду на маскарад, на «маювки» (від слова «май»), кататися на масляну в санях.

Домувальниці становили четверту категорію. Це були поважні особи, які виховували дітей, сиділи вдома, займалися господарством, щоб домашні та гості мали що поїсти і випити; готували різні пресмачні речі для мисливців, які повертаються з полювання, для лицарів, стомлених спекою і ратними трудами.

Нарешті, до п’ятої категорії належали, як ми їх називали, лафіринди. Розмови їх відрізнялися вимушеністю, вони були неприємні тим, що не розуміли інших, або їх не можна було зрозуміти; погляди у них були зі злостю, вони були плаксами».

Загрузка...
Коментарі
22 квітня
Сьогодні
Вчора
20.04.2019
19.04.2019
18.04.2019
17.04.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин