Враження відпочивальника: пишні пончики, мізерні раки і загроза для Світязя

Височезні сосни за вікном кімнати, на які так ловко забираються білки. Спокій у навколишньому світі, про який хочеться сказати словами волинського письменника Йосипа Струцюка: «А я стою по вуха в тиші, по вуха в тиші – і мовчу». Це – кілька днів релаксації без інтернету, телевізора і газет у тому закутку лісу за селом Світязь (у районі дитячого табору «Супутник»), в якому відносно мало баз відпочинку, а отже, людського гомону.

Про відпочинок на Світязі пише в своєму блозі на сайті газети "День" журналіст Наталія Малімон.

Звісно, будиночками зі зруба, старими радянськими вагончиками, крутими котеджами ліс  тут таки «нафарширований», проте це ще далеко не «Китай-місто» у центрі волинського села, котре влітку стає курортною Меккою – бачили машини з польськими, естонськими, білоруськими номерами та з усіх регіонів України, крім Донбасу і Криму. А в інші пори року Світязь живе, як кожне віддалене волинське село, у якому досі нема каналізації, та й роботи нема, якщо раптом сюди перестануть їхати курортники. Два роки, що не була на озері, минули у спогадах про те неймовірне відчуття, коли заходиш у світязьку воду. Особливе озеро з особливою аурою. Цього літа воно вразило тим, що зміліло. Ідеш ним, ідеш, а вода так само по кісточки і не вище. Та й острів посеред Світязя змінив свої обриси. Раніше видно було лише дерева, які там ростуть, а тепер – із берега далекого! – видно і острівні береги. Акурат перед самою поїздкою в Інтернеті пробігла перед очима фраза про те, що Світязь змілів на цілий метр і що винен у тому Хотиславський кар’єр.

Про ймовірну загрозу українській (волинській) природі внаслідок діяльності цього кар’єру на території сусідньої Білорусі велася активна дискусія ще у 80-х роках минулого століття. Його спорудження навіть були призупиняли саме через зауваження науковців. Газета «День» піднімала це питання у 2009 – 2010 роках. Досить задати у пошуку слова Хотислав і Світязь, і видасть посилання на кілька серйозних текстів. Та я ще пам’ятаю, які дискусії велися між українськими і білоруськими науковцями у сінах Волинсьокї ОДА на міждержавній конференції. Потім мінялися владці, білоруси будували собі кар’єр, а Україна якось втратила до проблеми інтерес. Володимир Найда, екс-керівник Шацької райдержадміністрації, екст-дирекор Шацького національного парку, котрого зустріла під час відпочинку, категорично заперечив причетність Хотислава до зміління Світязя. Каже: «То хочуть в політику погратися! Озеро зміліло, бо нема дощів, і вплинути на те ми не можемо ніяк». Міліють волинські озера у Любешівському та Ратнівському районах, та навіть у Ковельському, яке далеко від Хотислава.

Місцевий чоловік, котрий возить бажаючих човном на острів посеред Світязя, також запевнив мене, що в змілінні винна відсутність дощів, особливо мало було їх саме торік, коли озеро і змінило свої рамки. Хочеться вірити усім, але питання, що відбуваться у Хотиславському кар’єрі, все ж не дає спокою саме через відсутність інформації.

Таке враження, що з потенціалу Світязя хочуть витиснути все, а там хай і риба не водиться. Дивлячись на те, який людський потік щоліта проходить через місцеві бази та помешкання аборигенів, думаєш: цей край мав би процвітати, а не жити від літа до літа. Знаю, що бували і бувають тут люди різного рангу, державні мужі теж. І толку. І не буде його, доки приїжджатимуть вони сюди з метою, з якою тут у дні, коли і я відпочивала, прибула група від одного з народних депутатів.

На березі озера почула розмову, що у волейбол на пляжному майданчику грає сам народний депутат П.  Люди сходилися його побачити.  Та виявилося, що депутата тут і не було, а прибула його «група підтримки». Уявити тільки: телефонує жіночка директору однієї з баз, представляється помічником народного депутата П. І каже: «Треба організувати нам обід». Це на 16 (!) чоловік, були і діти серед них. Людям, бачиш, захотілося побачити Світязь... Знаю, що на тій базі «депутатських помічників» не годували, бо з якого дива і за чий рахунок? Знаю, що активна помічниця депутата вперто добивалася дармового обіду, керівникам інших оздоровчих закладів телефонували знайомі з Луцька (!) і просили «щось там видати зі складу». Не знаю, як вирішилася ситуація, але якщо чоловіки із депутатської групи грали у волейбол вже напідпитку, значить, знайшлося чим навіть закусити. Увечері вони від’їхали, але народ залишився з переконанням, що приїжджав сам нардеп П. і просив тут їсти.

У цей час пляжем, базами відпочинку невтомно курсували на роверах місцеві жіночки з навколишніх сіл, які продають знамениті світязькі пончики, тараньку, кукурудзу і т.п. Недешеві ці пончики (цього літа ціна на весь курортний продукт сиартувала з 10 гривень), але смачні, пишні, багато начинки, і  заробіток то дуже нелегкий. Шкода, що заради нього, як кажуть, не думають і про свій завтрашній день. В житті не бачила таких мізерних раків, які нині продають  а чи буде що продавати наступного року, нікого не хвилює.+

            Та залишаєш Світязь з почуттям, що сюди ще хочеться приїжджати.