Революція в освіті потрібна (?) Після війни...

15 Листопада 2022, 14:45
Фото ілюстративне 9030
Фото ілюстративне

Українській освіті не дуже щастить з міністрами. Прізвищ можна й не озвучувати: всі й так знають, про кого йдеться. Плагіатор, українофоб, ініціатор зменшення кількості годин на вивчення української мови та історії України, евфемічний рупор хабарництва у вищих навчальних закладах (чого варта фраза про те, що університети самі себе прогодують)... Світлої пам’яті Іван Вакарчук реалізував неможливе: саме завдяки його ініціативі було введено ЗНО. Можна тільки уявляти, яких моральних сил і здоров’я це йому коштувало.

Карантини і війна спричинили ще більший сплеск проблем в українській освіті. Уявіть ситуацію: раптом ви позбавлені можливості без нагальної потреби виходити з дому, не маєте права навіть прийти на своє робоче місце, щоб забрати потрібні для роботи речі; ніхто не питає, чи є у вас технічний засіб, швидкісний Інтернет, ніхто не навчав вас технологій дистанційної роботи (а уявіть відчуття, коли треба якось продовжувати навчальний процес). І от ви фактично сам на сам зі своєю проблемою. Так було на початку карантину. Батьки висловлювалися щодо належної їм зарплати від держави за те, що вчилися вдома разом з дітьми. На сьогодні ситуація змінилася, але програма забезпечення освітян робочими технічними засобами від держави залишається актуальною. І те, що деякі працівники освіти отримали робочі ноутбуки чи планшети — це крапля  в морі освітніх проблем.

Читайте такожМосковитська труйка шовінізму в обгортці апломбу панкультурності

Під час карантинів батьки нарешті почали більш глибоко усвідомлювати проблеми й потреби власних дітей. А ті, які вимушено покинули країну разом з дітьми, рятуючись від війни, уже розповіли про те, що подобається в освіті за кордоном. Про важкість українських освітніх програм для середньостатистичного учня ходять легенди. Це правда.

Учні досі не обирають профілі навчання в середній і старшій школі, тому змушені опановувати 12-20 навчальних предметів. І сумлінні учні/студенти витрачають на виконання домашніх завдань 5-7 годин і більше, намагаючись встигнути все. Немає обіцяних міністерством інтегрованих курсів, зарахування деяких предметів до списку факультативних. Питання вивчення зарубіжної (світової) літератури треба поставити жорстко, давши відповідь на запитання: чи вивчають настільки глибоко українську літературу за кордоном, як українські учні закордонних авторів? І що до недавнього часу робили московитські письменники в українських програмах з курсу зарубіжної літератури?

Читайте також: #Розкажи мені про війну. БЛОГ

Деякі терміни в’їлися у свідомість настільки сильно, що мало хто замислюється про те, чому багатокутники і багатогранники в математиці називаються многокутниками і многогранниками, а гілки параболи — вітками параболи...

Від цитат із підручників, перенасичених науковою термінологією, обертом іде голова: “У віршах часто трапляється пірихій — так звана допоміжна стопа. Пірихій складається з двох ненаголошених складів, не впливає на визначення віршового розміру” — підручник з української літератури для 6 класу; “Фриз — верхня частина споруди у вигляді смуги між головною балкою і карнизом, зазвичай прикрашена малюнком” — підручник з мистецтва для 7 класу; “Клітини нейроглії, на відміну від нейронів, не проводять нервових імпульсів”, “Нейромедіатори — це біологічно активні речовини, за допомогою яких нервовий імпульс (який має електричну природу), передається з передсинаптичної мембрани на післясинаптичну мембрану через синаптичну щілину” — підручник з біології для 8 класу; “Утворення гідратованих йонів зумовлює існування кристалогідратів” — підручник з хімії для 9 класу; “Отже, дотична до графіка експоненти в точці з абсцисою, рівною нулю, має кутовий коефіцієнт, який дорівнює 1” — підручник з алгебри для 11 класу; “Молекули неполярних діелектриків, якщо відсутнє зовнішнє електричне поле, дипольного моменту не мають” — підручник з фізики для 11 класу.

Читайте також: Справжній захисник - це домашній мур-кіт, здатний, коли треба, перетворитися на тигра

Відверто можна сказати: не всі вміють співати, не всі однаково добре шиють і займаються рукоділлям тощо. А співи і уроки праці все ще є в школі. То чи не доцільно було б нарешті для всіх учасників освітнього процесу запровадити курси екстреної медицини, надання першої невідкладної допомоги? І здобути ці навички від кваліфікованих мобільних груп професіоналів, які не на пальцях і не в теорії, а за допомогою сучасних медичних тренажерів, манекенів змогли б навчити кожного практичних навичок життєво важливої допомоги. Цей момент було давно упущено, а під час війни кожен зрозумів: невідкладну допомогу необхідно вміти надавати.

Деякі українські батьки під час карантинів були просто шоковані, що діти цілодобово вдома. Більшість дітей, як виявилося, не мають навичок самоорганізації і не вміють раціонально розподіляти власний час. Постійно потрібен контроль, нагляд, допомога, навіть у старшій школі.

Читайте такожНе кожен, у кого на рингтоні мобільного гімн України чи козацький марш, є українцем

Багато скарг на те, що українські вчителі нецікаво пояснюють, не знаходять підхід і т. д. Та чи мають коли українські вчителі підготуватися до уроків за горами звітів, статистики, кількісних і відсоткових показників? Виховна робота, яку справедливо критикує Ігор Лікарчук, у багатьох закладах освіти звелася до звітів про проведені заходи, до фрази “необхідно взяти участь хоча б комусь”, “треба, щоб “звучала” школа”. Суцільна проформа, поверховий підхід. І вкотре хочеться повторити: учнів виховує сім’я, а не школа. Виховна робота проводиться вдома. У навчальному закладі певні моменти можуть тільки коректуватися — не більше. Культурно-просвітницька діяльність освітнього закладу мала би бути, але не та виховна робота, коли класний керівник/куратор ледь не особисто відповідає разом із батьками за неналежну поведінку свого учня.

Український освітянин має обов’язки, але прав фактично не має: він постійно в лещатах, накриваннях мокрим рядном і під тиском. І профспілка освітян, на жаль, показує раз по раз власну неспроможність у захисті прав освітніх працівників. Радянський каркас системи освіти вже явно підгнив, тому радикальні зміни просто необхідні. Коли у вчителя буде більше академічної свободи, менше контролю й тиску з боку безпосереднього керівництва і вище за ієрархією: районного та обласного відділів освіти, міністерства?..

Батьки, діти яких вимушено навчаються зараз за кордоном, приємно здивовані, що у дітей розвинуте критичне й креативне мислення: вони вміють і не бояться доводити власну точку зору на певні явища та події. Чи можна уявити в українській освітній системі заохочення таких учнів? Коли головна вимога — це покора, беззаперечне виконання чиїхось наказів, шаблонів, стереотипів поведінки. Коли твоя головна роль — виконавець, а не революціонер і генератор нових ідей. Найгірше те, що й освітяни в таких самих психологічних умовах: ти повинен бути системним і середньостатистичним, інакше ти біла ворона — і це ще в кращому випадку.    А прогресивних очільників, не заангажованих радянськими стереотипами, в українських навчальних закладах не так уже й багато. Та якщо вони і є, то здебільшого в опалі у того керівництва, яке над ними. Головна ж вимога до керівництва всіх рівнів — вміння маніпулювати і беззаперечне “стадне” виконання всіх, навіть абсурдних, наказів і вказівок згори. Тотальний контроль, багатоетапні перевірки вздовж, впоперек і по діагоналі підтверджують недовіру до освітян з боку держави і відповідних органів керівництва освітньою сферою.

Читайте такожДешева ковбаса, атеїзм і маніпулювання свідомістю - чому українці сумують за радянщиною

Чи може упосліджений і принижений освітянин бути взірцем для власних учнів/студентів і впливати на їхнє формування як особистостей? Може, якщо він піде проти системи навіть у найдрібніших моментах, коли зрозуміє, що є псевдоправила, які можна і треба порушувати в певних випадках освітньої практики, якщо виступить ініціатором нових пропозицій і побажань, до яких нарешті дослухається керівництво, щоб полегшити й одночасно покращити продуктивність і результативність роботи.

Радянська теза про те, що ті, хто погано навчається, досягають більших успіхів у житті завдяки пристосуванству й нахабству, ніж відмінники, ще й досі сприймається деякими людьми як істина. Не дивно, що фахівці з високим рівнем кваліфікації обирають роботу за кордоном. І з початком війни ця проблема постала ще більш гостро.

Перевірка на наявність плагіату в наукових працях і позбавлення наукових звань теж би дали свій результат. Проблема в тому, що довелося б позбавляти цих звань багатьох представників політичного і не тільки “бомонду” й пустити їх фактично з торбами по світу. Хоча справжня наукова спільнота обома руками ЗА.

“Відпрацювання” освітянами робочого часу під час канікул — це окрема тема. Пропишіть нарешті в законі: під час канікул вчителі не відвідують школу і не відпрацьовують погодинно власне педнавантаження. Забирання часу освітніх працівників педрадами й нарадами з потребою і в більшості випадків без неї нагадує партзбори.

Притчею во язицех стала для українського суспільства перевірка зошитів і письмових робіт освітянами й оплата цього виду роботи. Прогресивні вчителі вже давно б сказали: відмініть перевірку класних робіт  і домашніх завдань (чи в крайньому випадку зведіть до мінімуму чи усуньте ці домашні завдання з певних предметів) і не сплачуйте за це; платіть тільки за перевірку обов’язкових видів письмових робіт поточного контролю. Підсумковий контроль з базових предметів (математика, українська та іноземна мова, історія України, фізика, хімія, географія, біологія) зробіть в електронному форматі, як ЗНО.

Скасуйте предметні олімпіади, які нагадують соцзмагання, що давно перетворились на осередки корупції. Скасуйте безглузді конкурси, де обирають вчителя року, педагогічні сходинки, педагогічні виставки. Дайте змогу вчителям спокійно працювати без цих дешевих спектаклів старого радянського театру. Якщо ви, міністерство, хочете це залишити, залиште для тих, хто добровільно, не під тиском керівництва і не під зобов’язанням виконати план, що виникає в головах райво й методкабінетах, хоче брати в цьому участь (а таких небагато).

Читайте такожСтарі поштові скриньки в Шацьку – німі свідки минулого

Скасуйте підхід, що освітянин цінний як працівник тільки завдяки участі в позакласних заходах, показових маскарадах і парадах, від штучності й награності яких у всіх уже оскома, якщо не сказати гірше. Скасуйте відкриті навчальні заняття (заздалегідь зрежисовані, із завченими ролями; і не зрежисовані, експромтом) — стресів і так вистачає в сучасному житті.

Найсміливіші сміливці з освітян мріяли б, напевно, про скасування атестації, а замість неї — складання тестів на знання предмета, який викладаєш (не методики і законодавства). Відповідно до результату тестування збільшувалася б і зарплата. Або хоча б вибір: або атестація, або тест на знання предмета.

Під час карантину і війни стало очевидним, що електронні підручники мають більше переваг, ніж недоліків.  Єдиний  вагомий мінус — доступ до них через власні технічні засоби. Держава не надає гаджетів.

Український освітянин немов невдаха, гнаний українським суспільством і державою. Обсяг видатків на освіту з держбюджету на 2023 рік і зменшення зарплат освітянам — чергове підтвердження цієї тези. Ентузіазм, “варіння” у власному соку, методи спроб і помилок, самоосвіта — слова, які залишаються вічними супутниками тих, хто все ще працює в освітній сфері. Заяложена фраза “обирати професію за покликанням” чи не найкраще ілюструє саме працівників сфери освіти, як би гучно це не звучало.

Атестація педпрацівників — це коли ти маєш доводити власну спроможність як фахівця певного рівня тим, хто знає тебе як фахівця не один рік. Це атестації і підвищення кваліфікації на курсах від інститутів післядипломної педагогічної освіти й інших інстанцій за радянськими формулами “дощок пошани” і “дощок ганьби”, фарсу “відчуй себе в ролі учня”.

Читайте також: Вчитель - це людина, яка отримує задоволення від того, від чого інших кидає в холодний піт

Український вчитель — заручник української системи оцінювання знань. Якби він виконував роль друга, помічника, консультанта, того, хто допомагає здобути практичний досвід, все було б інакше. Якби були розроблені тестові завдання для учнів усіх класів чи студентів спеціальних, фахових, вищих навчальних закладів з усіх тем за стандартними програмами, то клопоту об’єктивно оцінити рівень знань учнів в освітян фактично не було б. Не дивно, що оцінки в українській освіті — це явище дуже суб’єктивне. Особливо коли освітянин у ситуації: навчає дитину можновладця, високопосадовця, родича, знайомого (кума, сусіда) свого родича, друга, свата, брата... Якби український освітянин був звільнений від підсумкового оцінювання знань учнів і студентів, це вирішило б низку проблем, у тому числі й корупційних. Поточне оцінювання хай би було і мало лише одну мету: коригування рівня навчальних досягнень з певних тем.

Український учень і студент часто недисциплінований, демотивований, дезорієнтований самою системою української освіти. У законі про освіту не прописано чітко, де має знаходитися мобільний телефон чи будь-який інший технічний засіб під час навчальних занять. Питання дисципліни на навчальних заняттях взагалі не повинно бути, бо за певні порушення мають бути прийнятні “санкції”: у вигляді залучення до якоїсь громадської роботи відповідно до прийнятих норм у межах школи, наприклад.

Книги з готовими домашніми завданнями остаточно розбестили українських учнів. Гонитва за формою (прагнення отримати вищу оцінку, списати, схитрувати, викрутитися),  а не за змістом (здобути знання) — ось мета чималої кількості учнів і студентів. По-справжньому мотивованих дітей залишається все менше. І причини цього — не тільки закони. Зміст української освіти часто відірваний від реальності, тому не дивно, що батьки і вчителі дуже часто чують запитання від дітей: “А навіщо нам усе це потрібно?”, “Яке застосування наших знань у реальному житті?”, “Як я зможу вирішити певну проблему за допомогою тих знань, які я здобуду?”. У багатьох випадках на ці питання немає відповіді. Тому що теоретизація і відірваність від реального життя, яку успадкувала українська освіта від радянської, не має під собою жодної основи (не нагадує, як змушували стосами загальних зошитів конспектувати марксів-енгельсів-леніних?). Тому що сучасний учень і студент орієнтований на практику. До речі, предмет “Культурологія” був створений штучно для колишніх викладачів історії кпрс, політекономії, щоб... вони мали що викладати після розвалу союзу.

Завдання типу “складіть хронологічну таблицю”, “цитатний план характеристики героїв”, “літературний паспорт твору” викликають в учнів небажання вчитися і спротив. Набуття певних компетентностей відповідно до сучасних стандартів освіти передбачає опанування практичних навичок. І знову все впирається у проблему фінансування. Як можна якісно засвоїти навчальний матеріал з природничих наук, не маючи лабораторій, де є змога проводити досліди, експерименти, спостереження?

Якби український учень/студент знав, що наприкінці семестру/навчального року він складатиме незалежне тестове оцінювання з базових предметів онлайн (щось на зразок ЗНО), це дисциплінувало б краще за будь-які вмовляння вчитися і не користуватися мобільним телефоном під час навчальних занять. Якби український учень/студент знав, що якщо він не складе тести, то залишиться на наступний рік з проходженням повторного курсу, це було б жорстко, але справедливо. Якість знань в українській освіті одразу ж покращилася б. Слово “вчитися” в українській системі освіти перестало б асоціюватися з фразою “тягнути за вуха”, вмовляти, ледь не ставити спектаклі на навчальних заняттях. Навчання – це не театр і не розважальний центр, а праця.

Фрази про “індивідуальні траєкторії розвитку вчителя”, “інклюзивне навчання” без кардинальної зміни каркасу, на який спирається освітня система в Україні, залишаться порожніми беззмістовними деклараціями.

НУШ це окреме риторичне питання про те, чи не замінили ми вкотре зміст декларованою формою...

Але, попри все, українська освіта живе, і вона не найгірша у світі навіть зі своїми недоліками. Попри дистанційне навчання (це ж теж навчання, яке вимагає тісної співпраці батьків, дітей і вчителів/викладачів), повітряні тривоги, знищені освітні заклади, відімкнення електроенергії, відсутність доступу до Інтернету, освітній процес триває. Учні складають ЗНО і стають студентами не лише українських, а й закордонних навчальних закладів. Охочих навчатися вдома самостійно і складати іспити екстерном не побільшало.

Не треба вітати освітян із професійним святом напомадженими штучними фразами. Просто зробіть так, щоб українська освітня система стала по-справжньому європейською.

 

Коментарі
21 Листопада 2022, 18:39
Скажить, це тільки в Дніпрі від вчителів вимагають давати відкриті уроки он-лайн під час воєнного стану?! Під вий сирен, можливі обстріли, вимкнене світло, відсутній Інтернет?!
Коментар
Код блоку:
04/12/2022 Неділя
04.12.2022
03.12.2022