#Розкажи мені про війну. БЛОГ

Усе, що відбувається, не вкладається в голові, не піддається логічному поясненню, не усвідомлюється остаточно... Виникає відчуття, немов ти окремо, а все, що відбувається поза твоїм організмом, усі події, явища, речі, існують ніби в паралельному вимірі. За кілька тижнів до війни у багатьох з невідомої причини щеміло серце, щось немов прибивало до землі, відчувалося насування передгроззя, гнітючості, передчуття чогось зловісного, неухильно навислого над тобою, яке нічим не можливо було пояснити. 

Пригадується перший день, чорний день в історії України, 24 лютого 2022 року. Здавалося, що час став в'язким, густим, як круте желе, і що хтось нарізує цей час маленькими тоненькими шматками. Місяць війни за відчуттями триває як кілька років. 

Хтось втратив життя, хтось майно, хтось кожної хвилини ризикує життям на фронті, хтось завзято займається волонтерством, і в усьому цьому відчутті передкінцесвіття ти бачиш людей, які співають попри все; тулять, рятуючи, домашніх тварин під час евакуації; створюють сім'ї; народжують дітей; сміються і плачуть водночас.

...Пригадуєш, як збирав тривожну валізу. Розум все ще відмовлявся вірити й приймати реальність того, що відбувається. Крім документів, грошей, найнеобхідніших речей, обирав, що взяти: ти думав (хоч думати було важко, майже неможливо), що для тебе є найціннішим із цінного. Як мало речей з матеріального світу по-справжньому цінних, не тих, про які ми думали, що от, це дійсно цінна річ. Що цінного ти міг узяти з собою? Якісь фамільні речі, милі дрібнички, які не займають багато місця. Ти готувався до найгіршого, але сподівався на краще. Ти часто запитував сам у себе спочатку ЧОМУ це все відбувається, а потім ДЛЯ ЧОГО?

Чи не настав час змін, які пророкував Іван Франко у відвертому листі до галицької української молоді: “Велика доба для нашої нації почнеться з хвилею, коли в Росії упаде абсолютизм... Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції”. Вільніші форми життя на московії можливі тільки за її розпаду, швидкість настання якого пророкував дисидент Валентин Мороз.

Читайте також: «Імперія розпадеться. Відділяться татари, башкири, Сибір. Кубань – ми заберемо»,  – останнє інтерв'ю Валентина Мороза

Дивлячись на керманича московії сьогодні, прокручуєш у голові тільки одну цензурну фразу В.Симоненка: “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини”.  Коли ти чуєш про звірства московитів, то думаєш про те, що під звіряче визначення це не підпадає. Звірі мають розум і живуть за законами природи. 

Йдеться про демонізовану московитську владу, сакралізовану московитським суспільством. Тільки сили зла в людській подобі можуть чинити те, що вони чинять, і не зупинятися. Тільки сили зла можуть виконувати злочинні накази демонів на керівних посадах. Недарма багато лідерів суспільної думки (політиків, громадських і культурних діячів) сьогодні кажуть про те, що московії треба було дати по зубах раніше. 

Мовчазна згода світу, торгівля, матеріальні прибутки чомусь стали в якийсь момент застувати собою мораль і людські цінності. Ціну за це толерування зла світом сьогодні платять українці. Ми теж тривалий час толерували московщину. Під час війни на сході мали на полицях магазинів товари з країни-агресора, у засобах масової інформації звучала їхня музика, демонструвалися фільми й серіали. Деякі народні обранці у рупор проголошували ідеї “рускава міра”, а ми мовчали, бо ж у нас плюралізм думок... І ще багато інших речей, які треба було обрубувати без вагань.

Як вчителям у школі тепер вивчати Достоєвського з його раскольніковим? Про що казати тепер? Про майстерне розкриття письменником психології вбивці? Чи про те, що більшість московитів самі для себе зі своєю осатанілою владою вирішили, що вони “право імєют”? І що цей образ, який має прототипа, є узагальненим психотипом більшості московитів? І навіщо взагалі такі зразки “русскай культури” в освітньому просторі, у затверджених міністерством програмах для українських учнів і студентів?..

Здається зовсім не випадковою випадковістю придбання напередодні війни книги з проповідями і промовами Глави УГКЦ Святослава Шевчука, де гарячково шукаєш відповіді на запитання, яких стає дедалі більше. Але достеменно одне: у Бога щодо України є свій план. Саме українці зберегли свою віру. І саме українці дивують сьогодні весь світ чимось невловимим матеріально, неосяжним повною мірою тільки розумом, тим, що дає їм сили й мужності долати зло.

Ось ці знакові цитати з текстів проповідей і промов Святослава Шевчука:

“... Бо лише братня єдність і порозуміння, єдиномисліє (тут очевидно мається на увазі внутрішня психологічна єдність — авт.) всіх наших Церков, усіх наших вірних, усього нашого народу допоможе нам звільнитися від того тиску, під яким сьогодні перебуваємо, позбутися якоїсь дивної долі — бути полем суперництва великих держав, як про це говорить Блаженніший Любомир”;

“У нашій непростій історії ми мали багато ворогів, які заперечували наше право на існування, забирали у нас землю, відривали нас від нашого коріння, від могил наших батьків і предків. Проте український народ витривав. А секретом його живучості є християнська віра. Вона завжди була національною силою і державотворчим невмирущим скарбом, який давав життя навіть там, де  в нас його забирали”;

“Усі разом ми складаємо цю Божу мозаїку і лише спільно, знайшовши своє місце, зможемо зрозуміти, яким є Господній задум про український народ на прийдешній день”;

“Ми переживаємо особливий момент історії нашого народу. Можливо, сьогодні на нас дивляться християни всього світу. Чому? Бо в ситій Європі за якусь вигоду хтось, правдоподібно, вийшов би на демонстрацію, але стояти місяць на морозі за те, щоб свідчити справжні, вічні християнські вартості, думаю, мало хто був би здатний” (проповідь 19 рудня 2013 року);

“У другій половині минулого століття, осмислюючи великі лиха, які пережило людство під час Першої і Другої світових війн, шукаючи причини, чому на землі забракло того миру, що його сповіщають сьогодні ангели, різні мислителі, історики говорили, що начебто знову в людському суспільстві з'явилася ідея так званої зайвої людини... А різні нелюдські тоталітарні системи минулого століття (тепер уже, на жаль, і ХХІ ст. — авт.) зайвими зробили не тільки поодиноких людей, а цілі народи, цілі держави, цілі соціальні групи”;

“...Адже за роки існування нашого народу через нашу територію перейшло багато людей, різних релігій, ідей, особливо безбожницьких, які нищили розуміння істинного Бога і забирали в нас світло. А скільки держав намагалося розшматувати українську землю, а отже, й народ, роблячи його слугою інших народів!”;

“...Ба більше, вісь Київ-Галич назавжди стала осердям розвитку і будівництва українського християнського європейського народу, що міг своїми грудьми затулити Європу від азіатських орд, а також залишитися вірним вірі батьків до сьогодні”;

“Ми нині є свідками творення нової глобальної культури, коли все у світі перемішується, коли ніхто не має ні в чому певності. Стоїмо на порозі якогось нового періоду в історії людства. Багато науковців, котрі досліджують ті зміни, що відбуваються в різних суспільствах, не лише в нашому, кажуть, що цей момент, який переживає людство, подібний до туману”.

Чому нас вчить тільки біда (можливо, це звучить для когось цинічно) і жорсткі ментальні прозріння? Переселенці зі східної України зі сльозами на очах вдячні тим, кого вони вважали “бандерами”, за гостинність і співчуття. Музичний канал, крім “співочих трусів”, у тому числі й московитських, тепер нарешті став транслювати українську музику, і не тільки. Відео, де співають військові і звичайні люди (причому краще, ніж деякі артисти зі званнями народних і заслужених), зворушують.

Час підставляти другу щоку, коли хтось вдарив в одну, минув. Настав час старозавітного закону “око за око, зуб за зуб”. Коли ти кожного дня бачиш трагедії, смерті, не розумієш, чому до цієї війни дехто нарікав на те, що в Україні занепав волонтерський рух, дух боротьби за волю. Ми знову повстали, після голодоморів, трагедій і війн, які пережили наші пращури, після двох Майданів, локальної війни на сході нашої батьківщини. Знову єдині — в боротьбі за життя, правду, право бути собою. Сили нам і Божої допомоги в цій боротьбі.

Іванка ВОЛИНЯНКА