Один день з життя сільської вчительки

05 Жовтня 2021, 10:01

2622

Анастасія та Максим Веремчуки

Ранок... Ще півні не кукурікають....

Певне, що не кукурікають, бо треба їх відчинити та погодувати! Хто ж тобі голодний закукурікає!

Зриваєшся і летиш, мов птах, до своїх пернатих домашніх улюбленців (а в селі це не папуги, це звичайнісінькі тобі кури – такі ж яскраві, правда, не вміють розмовляти. Але тебе розуміють з пів слова, а інколи – й з пів погляду).

Спросоння, ледве продерши очі, відчиняєш курник, сиплеш щедро зерна і пробуєш пригадати, який сьогодні день, а ще краще – який за розкладом урок: перший чи, може, третій?

Якщо другий варіант, то можна спокійнісінько зайти до хати й випити кави або й навіть борщу. То нічого страшного, що з самого ранку борщ – не зловиш момент, то так і будеш голодна (читати «сердита») товктися на роботі до пізньої години.

Але якщо все-таки спішити треба на перший урок, то тут не до борщів.

Стрімголов вбігаєш до хати й починається: в одній руці чашка з кавою, в іншій зубна щітка, фен, праска, помада, і ще щось там, що потрапило під руку.

За якихось пів години (читай «годинку-другу») запехана та майже готова вибігаєш з дому... Обов'язково на каблуках - бо ти ж вчителька і з тої ж самої причини – обов'язково з величезною сумкою. Дякуєш Богу, що вистачило сил та розуму до уроків підготувалась ще звечора, але раптом, на пів дорозі згадуєш, що флешка з матеріалами на уроки залишилась в домашньому комп'ютері – стрімголов мчишся назад додому, забираєш ту злощасну флешку і ноутбук (ну, це так, на всяк випадок).

До школи підходиш ще запеханіша і вже трохи сердита, але на порозі тебе зустрічають діти, які хором кричать «дорридень», хтось силиться допомогти нести торбу, ноутбук, а хтось починає розповідати про те, як його образив однокласник, а однокласник віднєкується та пробує перевести стрілки на когось іншого.

Нарешті дзвінок.

Усі переживання та розборки хто винен, а хто ні вщухають, і, як правило, до наступної перерви втрачають свою актуальність.

І тут починається: я забув зошит, я забув ручку, я забув, що я забув, але точно щось забув.

Цей етап теж позаду. А попереду цілий урок, і ти натхненно та захоплено розповідаєш, вмикаєш, щось демонструєш... Але розумієш, що цікаво це, скоріше всього, лише тобі. Ну і ще декільком діткам, які не відводячи погляду слідкують за кожним твоїм рухом. Решті класу цікавіше, коли нарешті відпустять у їдальню і що там за вікном.Їм не так принципово хто хрестив Русь: Володимир Великий чи Богдан Хмельницький, де жив Моцарт: в Зальцбурзі чи в Одесі, взагалі нічого не принципово, а дехто зі старшокласників ще й може дозволити кинути тобі в лице знахабніло: «Та нащо воно нам...» От, здається, краще б уже плюнув.

В такому ж темпі пролітає ще декілька уроків, і ти нарешті можеш іти додому – стоп! Не можеш, бо школа це не тільки навчання, це ще й виховна робота - бесіди, заходи, лінійки та концерти, які потребують підготовки, репетицій, а в умовах карантину - ще й дистанційного проведення, ну, і звісно ж, обов'язкового висвітлення на просторах інтернету. Отож, вперед – до створення і ведення сайту, сторінки в соцмережі та ютуб-каналу!

Не вмієш? Так запишись на тренінг, вебінар, семінар і навчись! Ти ж вчитель! А вчитель повинен вміти навчити, зацікавити, вміти виховати, але при цьому не образити, вміти змовчати, вміти насварити, вміти визначити, кому змовчати, а кого насварити, повинен вміти тримати щітку та пензлик в руках, повинен вміти користуватись сучасними технологіями, повинен любити дітей, хоча по правді, те що повинен вчитель - прописано в посадовій інструкції, але сучасне суспільство диктує нам свої інструкції, часто забуваючи що ми, вчителі - такі ж люди, як і всі, і ми теж можемо встати не з тої ноги, теж можемо чогось не вміти й про щось забути...

От, ледь не забула ! Кури! Вдома, голодні кури, а ще дитина, чоловік, сім'я, життя...

Кури... Все-таки треба їх погодувати...

Бо перестануть нестись...

P.S. Тут могло б бути фото курей, але буде наше, бо сьогодні той день, коли ми, вчителі, можемо робити не те, що потрібно, а те - що хочеться!!!