Водолаз Світязької станції: «Робота рятувальника ще дає надію, а водолаза – ні»

22 Червня 2018, 21:00

4482

Сергій Міліщук

Що ми знаємо про водолазів, і чи багато з нас має знайомих серед них особисто? Мабуть, ні, бо навіть у нашому озерному краї їхня поява у людному місці на воді означає, що десь трапилася біда.

Працюють водолази у наших водоймах, в основному, в парах: один занурюється («працюючий» водолаз), а інший лишається на човні, аби підстрахувати товариша («страхуючий»). На річках чи там, де дно має якісь особливості рельєфу або захаращене, працюють по трьох, третій водолаз «забезпечуючий» завжди готовий прийти на допомогу товаришеві, який у воді. У них є своя мова знаків, яку рятувальники розуміють, можливо, краще, ніж шкільну граматику, бо від неї залежить чиєсь життя.

Нещодавно вдалося поспілкуватися з одним із водолазів Світязької рятувальної станції Сергієм Міліщуком. Молодий чоловік не дуже говіркий, коли мова заходить про роботу. А працює він на станції з 2011 року. До речі, роботу Сергія нещодавно було відзначено Почесною грамотою Державної служби України з надзвичайних ситуацій за високий професіоналізм, проявлений під час пошуково-рятувальних робіт на водних об’єктах, сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків.

На всю Волинську область є дві рятувальні станції, де працюють водолази. Одна у Луцьку, а інша у селі Світязь, на березі озера, відразу за територією Петропавлівського храму. Світязькі водолази обслуговують територію Шацького, Любомльського, Ратнівського і Старовижівського районів. От і минулого тижня, на жаль, у сусідньому районі була робота для водолазів.

– Скільки важить екіпірування, яке використовуєте при зануренні?

– Вага спорядження залежить від ваги вантажу, десь до 45 кілограмів. Там, на дні, в основному, мул, майже нічого не видно. Влітку ще трохи простіше, а от взимку, коли над тобою товща льоду, то просто потрібно чітко виконувати свою роботу, а за сім років навички відшліфовані. За цей період я провів майже дві тисячі годин під водою. Це якщо рахувати тренувальні та робочі занурення разом. Одне навчальне занурення триває 60 хвилин.

– Що найстрашніше у роботі і що найважче?

– Найважче морально, бо ти вже напевне знаєш: тут трапилась біда. Найбільше запам’яталося, коли витягли з води двох дітей з однієї сім’ї. Розумієте, у нашій роботі найстрашніше безвихідь. Робота рятувальника ще дає надію, а водолаза – ні.

– На вашу думку, чому люди так необачно ставляться до власної безпеки?

– Головна причина – у самовпевненості, коли мова йде про дорослих. Люди дуже часто переоцінюють свої можливості. А ще важливо знати, що спиртне додає лише надуманої і необґрунтованої хоробрості, але ніколи не надає сили. А діти – то зазвичай проблема недогляду батьків. Хочеться, щоб відпочивальники не забували звичайні правила безпеки поведінки на воді, вони прості, але можуть зберегти життя.

Дивлячись на рятувальну станцію, за якою видніються куполи Петропавлівської церкви, так і хочеться нагадати народне прислів’я: люди, пам’ятайте: береженого й Бог береже.

Світлана ЛОНЧУК, «Новий погляд+»