Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Коли думки «киплять» і хочеться більше правди. БЛОГ у День журналіста

12:20 06.06.2018
596

Журналісти завжди мають багато справ, бо вони постійно всотують враження, спостерігають і збирають інформацію. Інколи хочеться заховатися від тих справ, але не можна. Потік новин, дзвінків, повідомлень, розмов змушує плисти, плисти без упину, пірнаючи й виринаючи. А ще коли раптом у голові виникне нова ідея, то треба завжди бути напоготові – занотувати, сфотографувати. Одним словом, увігнатися ж таки за миттю – тою самою, коли саме в цей спосіб, не по-іншому, не завтра, та навіть не за 15 хвилин чи годину, а просто зараз, тут і тепер треба втілити задум у життя. Кинути все, але втілити, поки думки «киплять». Коли актуально, коли наболіло, коли суспільний резонанс.

Може, тому журналісти своєю поведінкою інколи схожі на впертих дітей, які попри зовнішні чинники (заборони, зауваження, ігнорування, неприйняття, обмеження, примус, прохання) все одно роблять своє, цілком занурившись у процес. При цьому ще треба мати дуже стійкий імунітет до критики і провокацій, без яких не обходиться жодна сфера діяльності, у якій є елементи публічності. Журналіст мусить мати у своєму характері амортизаційну подушку, ресору, яка завжди захистить від різких коливань і допоможе не втратити рівновагу на крутих поворотах.

Нема часу чекати приходу музи в розкішних шатах. Муза повинна бути в тобі – у твоїх думках, у твоїх відчуттях, емоціях, і, звичайно, у твоєму нотатнику, на кінчику олівця чи ручки, на поверхні клавіш комп’ютера чи ноутбука, у фотоапараті, диктофоні, навіть у твоєму телефоні. Бо спрогнозувати новини ніхто не в змозі. Можна багато чого прораховувати, обговорювати, пророкувати варіанти розвитку подій, але врешті змиритися з тим, що теорія ймовірностей це просто теорія – у реальному житті часто буває непередбачувано.

Хто придумав цей безупинний потік, у якому ще треба обирати головне і другорядне? Інтерв’ю, описи, есе, нариси, статті, репортажі, відео, фото… І нІколи вибирати, нІколи бути готовим до хороших чи поганих новин, перепускати їх через своє серце і свідомість, а потім навчитися відпускати, бо інакше можна збожеволіти, і при цьому не перетворитися на циніка. Об’єктивність, об’єктивність… Як відокремити своє власне бачення від реального стану речей? Як обрати золоту середину між анархією і тоталітаризмом власних думок? А ще ж є журналістська етика!

Як важко інколи журналістам нести тягар улюбленої, але часом такої нестерпної роботи. З дня у день без вихідних і перерв, у відрядженнях, із браком часу для себе і близьких, тому що треба! Треба повідомляти людям новини про події, факти, явища, особистості. Так хочеться час від часу втекти від того всього, але не можна. Новини стають тобою – і тут уже інша проблема: як не втратити свою індивідуальність у цьому потоці? Який би не був настрій – треба їхати, йти, говорити, вести бесіду, налаштовувати людей на розмову, занотовувати, фотографувати, знаходити підхід, ракурс, точку зору, зрозуміти, почути, не спотворити змісту слів, уникнути двозначних тлумачень… І при цьому журналісти не фахові психологи, але мусять ними бути. І часто є відчуття, коли ти – немов вічний двигун із коефіцієнтом корисної дії ледь не у 100 %, хоча добре знаєш, що так не буває, але відчуття такі, ніби це справді можливо; коли ти, мов сторонній спостерігач, але насправді бачиш багато важливих деталей навколо; коли не соромишся «незручних» запитань; коли тобі хочеться більше правди, правди, яка не мовчить і не закривається в собі, більше добрих новин, більше сміливості бути собою…

Чому б не влаштувати день самоврядування, як колись у школі, щоб кожен міг спробувати себе в якійсь іншій професії, побувати, як кажуть, у чиїйсь шкурі? А ще ж треба розшифрувати записи інтерв’ю, оформити його. А ще є постійні відрядження, обмеження в часі. А ще ж, як і в кожній професії, є вказівки керівництва, і треба завжди мати «холодну» голову, щоб приймати прийнятні виважені рішення.

Велику відповідальність на журналіста покладає його публічність. Як не крути, а коли ти журналіст – тебе знають усі. Ти не політик, не співак, не громадський діяч, ти, може, і не хочеш тої слави, а вона все одно тебе знаходить. Думаєте, це легко – бути журналістом? То спробуйте якось. Тільки для чистоти експерименту – за умов нон-стопу і дедлайну одночасно.

Відповідальність, відповідальність… Чи не забагато її? Мабуть, професія обирає нас, а не ми її. Оце і є справжня любов. Попри все, попри розбіжності, попри тимчасове неприйняття, нерозуміння, коли хочеться побути тихо у своїй шкаралупі. Що тут ще скажеш? Будь-яку тему можна розвивати до нескінченності.

Цінуймо журналістів, які дають нам інформацію, і не маймо до них великих претензій, як це часто буває. Журналісти повідомляють новини не для того, щоб ми погоджувались чи не погоджувались з певною точкою зору на проблему, з риторикою викладу даних про події і факти, не для того, щоб чіплялися до слів у заголовку чи в тексті матеріалу, а щоб ми на основі повідомленого й прочитаного навчилися мислити самостійно, робити відповідні висновки й наводити переконливі докази на користь нашої власної думки щодо певних питань.

Іванка Волинянка

Коментарі

Ivans

16:26 20.07.2018

Яке значення має продажна журналістика у гібридній війні проти України?
Проплачений інформаційний блуд - це відверте журналістське сектанство?
Замовна брехня – це небезпечний удар по патріотичним силам у тилу?
"Коло брехунів" - це піар секта, яка допомагає зовнішнім ворогам?
Стандарти міжнародної журналіської етики - це анахронізм минулого?
Чи дійсно усе в журналістиці вирішують гроші?!

Памфлет про сектантство, або як в Рівному з’явилась небезпечна секта - «Коло брехунів»!
site.ua/lyubi.ukrayinu/13833-pamflet-pro-sektantstvo-abo-yak-v-rivnomu-zyavilas-nebezpechna-sekta---kolo-brehuniv/

21 липня
Сьогодні
Вчора
19.07.2018
18.07.2018
17.07.2018
16.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин