Нова українська школа: подалі від зубріння терабайтів інформації та ближче до життя. БЛОГ

Про нову українську школу (далі – НУШ) сьогодні говорять усі, кому не байдуже майбутнє України. Байдужі теж говорять. Може, навіть, більше від інших. Бо вони не те що бояться змін – вони їх не хочуть. Не хочуть змінювати роками вироблений алгоритм, не хочуть змінюватись самі – бо ж доведеться вчитися. Все таки доведеться – не втрачати ж  роботу.

А змінювати освіту треба. Це стало зрозуміло тоді, коли став доступним Інтернет з його надможливостями. Досі українська школа вчила і вчить зазубрювати мегабайти, гігабайти і навіть терабайти інформації – відірваної від життя, непридатної для практичного застосування.

Є в школах вчителі-новатори, які вже сьогодні використовують новітні технології на уроках. Ініціативно прагнуть змінювати нудний освітній процес. Та і їхні випускники мусять здавати ЗНО, і в них, як і в решти дітей, у головах  мають бути «флешки» з переповненою пам’яттю, де чимала частина інформації непридатна для використання в реальному житті.

Як на мене, ще в початковій школі треба допомогти дитині навчитися «відчути світ». Як близько чи далеко, важке чи легке, холодне, гаряче, тверде, рідке… до безмежності. Щоб без ваги дитина могла на око відсипати кілограм крупи; без вимірювання пройти 100 метрів; раціонально розподілити  на тиждень певну суму грошей; щоб вчилася заощаджувати й не боялася в майбутньому реалізувати свою мрію…

Велику увагу приділяють у сучасній школі й патріотичному вихованню – і це радує. Але любити Україну, мабуть, треба вчити не тільки на заходах, де діти декламують вірші, співають пісні, а на власному прикладі  конкретними діями і вчинками. Це стосується не тільки вчителів, а й насамперед батьків учнів. Етикету й естетиці не можна навчити, демонструючи слайди на інтерактивних дошках. Відповідними мають бути всі, хто навколо, і все, що оточує, включаючи, наприклад, посуд у їдальні, загальне оформлення інтер’єру класних кімнат у відповідній кольоровій гамі з прийнятним текстилем. Дітям має бути комфортно в їхньому освітньому просторі – і в побутовому розумінні, і в психологічному, що не менш важливо.

Найчастіше доводиться чути, що, граючись, діти нічого не навчаться. І таблички множення не знатимуть (як же без неї?!), і почерк не буде каліграфічним, і до дисципліни не будуть привчені… Просто жах!  Як же таких дітей вчити у п’ятому класі? Але ж навіть малесенькі діти (якщо з ними гратися) легко запам’ятовують предмети, що намальовані на кубиках; називають букви й цифри; без труднощів розрізняють кольори; складають улюблені іграшки, скажімо, у два рядочки по три, і знають, що їх шість. Діти розвиваються, якщо їх люблять батьки, читають їм книжки, малюють разом з ними, фантазують, гуляють, подорожують… А чи в кожній родині так? Знову одвічна проблема браку часу і коштів…

Тому НУШ просто необхідна. Вчителі-початківці мають додати дітям щасливого дитинства, а не забрати його (за умови, що школа буде профінансована так,  як запевняють прем’єр-міністр і міністр освіти).

Тоді в п’ятий клас прийдуть щасливі й успішні діти. І якщо реформа школи буде не на словах, а на ділі, то вчити їх буде легко. Будуть же видані, обіцяні Міністерством, дидактичні матеріали для кожного учня; надані планшети з різноманітними освітніми проектами; вчителів буде забезпечено наочними матеріалами для засвоєння знань? Усе це сприяло б свободі вибору вчителем методів і форм навчання без колосальних витрат часу на підготовку до уроків з метою віднайти придатний для певного класу матеріал, наприклад, для самостійної роботи. Бо часто, якщо вчитель хоче мати широкий простір для такого вибору, він змушений забезпечувати цими матеріалами себе сам. Вчителю доводиться свою зарплату витрачати і на підручники, і на дидактичний матеріал, щоб потім ксерити, сканувати, роздруковувати на власному принтері…

Бо поки що щось іде не так… І накази видані, і обіцяно багато… Немає ще й довіри до вчителя – усі проведені заходи тепер треба фотографувати або фільмувати… А на тих фото й відео є все: і старезні дошки, і дірява підлога, і темно-сині панелі, і стенди, обклеєні шпалерами, де інформацію написано фломастерами… і Вчителі, які все ж таки хочуть НУШ.

Ольга Сидорук