Кирилиця vs латиниця: чи потрібна українцям реформа писемності, яка вбиває культуру нації. БЛОГ

11 Квітня 2018, 16:10
4049

Не встиг гарант Конституції близько місяця тому оголосити про план заходів із вивчення й популяризації української мови в Україні на найближчі 10 років, як міністр закордонних справ уже запропонував обговорити питання латинізації України.

Де логіка?.. Після підсумкового недільного випуску «Фактів тижня» на телеканалі ICTV від 8 квітня 2018 року, де наводились аргументи на користь і проти такого рішення й журналістом був проведений експеримент, як сприймуть таке нововведення прості люди та іноземці, багато свідомих українців схопилися за голову. Невже латинізація допоможе нам, українцям? Невже латиниця допоможе нам інтегруватися в європейський простір і допоможе в зацікавленні іноземців українською мовою, культурою, традиціями? Є національна культура, а є підлаштування під іноземний вплив. Що обираємо ми? Невже німці чи, приміром, французи, італійці зацікавляться українською мовою тільки через те, що українські слова писатимуться латиницею? Вони ж знають, що ми, українці, самі ще не всі вивчили рідну мову.

Іноземці обізнані з мовною політикою й мовним питанням в Україні, хоч у них є багато власних внутрішніх проблем. Яка повага буде в них до нас? Жодної. Ви можете уявити німця, який не знає німецької, іспанця, який не знає іспанської?.. А українця, який не знає української, знають, повірте, всі, не тільки Європа. Знову грає чужа дудка, а ми раді танцювати. Поки ми не будемо поважати себе і своє, нас не будуть поважати у світі, яку б латиницю чи інший алфавіт ми не запровадили. Казка про голого короля не втрачає актуальності й донині.

Вже чутно, як з різних куточків України долинає голос народу: з Волині – «Їм татяк-то вже решта з тею латиною!», зі Львова – «Направду, то є бздура», з Одеси – «Не смішіть мої капці», з Чернігівщини – «Дак це що – ми вже й писати по-українськи не будемо?!»… Письменники хочуть популяризувати власні книги за кордоном і з цією метою використовують латину. Будь ласка, популяризуйте! Хочете вивіску для закладу чи магазину – будь ласка, створюйте латиницею. Тільки навіщо ж латинізувати всіх? Бо це наблизить нас до Європи і віддалить від Москви? А до чого тут Москва? Це що – їхній власний кириличний алфавіт? Брати Кирило й Мефодій були взагалі-то з Болгарії з міста Солунь. Це ж московія запозичила в Київської Русі писемність і розказала всім, що «испокон веков на территории Руси была культура». Була. На території Київської Русі, коли ще Москвою та іншими російськими містами й не пахло. Інша справа, що для росіян Русь це, певно, територія від сучасної Білорусі й до Уралу з центром у Москві, але то вже зовсім інша тема – історичного популізму й облудного перекручування історичних фактів.

Ми ж подивилися, як в Азербайджані й Казахстані перейшли на латину. Ми вже почали й на Схід озиратися, не тільки на Захід. Дійсно, українська ментальність таки на помежів’ї між Заходом і Сходом (можливо, цей факт хоч якось пояснює нашу суперечливість, яка час від часу виринає, немов шило з мішка?). У кожного народу своя історія, і якщо ми будемо сліпо мавпувати чиїсь рішення, ми опинимося в глухому куті. Візьмімо до уваги Казахстан. Так сталося, що казахи споконвіку були кочівниками й не мали власної писемності до ХІХ століття. Уся історія народу зберігалася й передавалася з вуст в уста співцями в пісенних переказах і легендах. Спочатку казахська писемність створювалася на основі арабської графіки, у 30-40 роках ХХ століття казахи перейшли на латиницю, а з 1940 року – на кирилицю (яку, звісно, росіяни називали й називають не інакше як «ісконна русскім алфавітам»), і от – знову повернення до латиниці.

Що нам діяти в запропонованій державними мужами ситуації? Може, просто для загального розвитку ввести уроки з транслітерування в старшій школі та у вищих навчальних закладах? І тут знову ж таки постає проблема. В англійській мові є написання слова, а є його вимова, яка позначається транскрипцією у квадратних дужках. Так само в німецькій і в інших іноземних мовах. Що будемо робити ми? Іноземець читатиме, наприклад, транслітероване латиною слово боротьба (borotba) і буде намагатися вимовляти його достеменно тими звуками, які бачить у транскрипції. Але як ми пояснимо йому, що це буде порушення правил вимови, бо літера Т пишеться у слові тому, що є спільнокореневе бороТися, а вимовляється [бород`ьба], тому що наступний дзвінкий звук [б] впливає на попередній [т], внаслідок чого він теж вимовляється дзвінко? І це тільки найпростіший приклад.

Панове міністри, займіться нарешті державоТВОРЧИМИ (а не державоруйнівними) справами!

Іванка Волинянка

         

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024