Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Новорічні історії і різдвяні дива - це те, що об'єднає нас у святкові дні (блог Іванки Волинянки)

10:00 31.12.2017

Увесь християнський світ в очікуванні дива, не дива передноворічних розпродажів, знижок і «чорних» п’ятниць, коли американці та європейці займають чергу ще звечора, щоб зранку ломитися у двері крамниць з метою купити, як вони кажуть, брендові чи фірмові речі з великою знижкою… Чомусь не хочеться реклам, яскравих вивісок і оголошень, маскарадів і карнавалів, не хочеться масовості святкувань під протекторатами й патронатами. Не хочеться…

Уже трохи набридло дивитися концерти, зняті ще восени, з награним новорічним настроєм «зірок», світських левиць, тигриць, леопардиць чи як вони ще самі себе назвали. Не хочеться гороскопів і криків з усіх-усюд, у що б одягнутися таке, щоб задобрити господаря року – жовтого собаку за китайським календарем, який віднедавна вже «чинний» і в Україні. Що покласти на новорічний стіл для цього собаки? Може, велику цукрову кістку чи шмат м’яса?.. А ми й забули, що будемо зустрічати 2018 рік від народження Христа, бо наше літочислення ведеться саме від цієї знаменної дати, а все, що відбувалося до цієї події, ми окреслюємо як те, що сталося до нашої ери. У китайців зовсім інше уявлення про час, бо в них інший світогляд…

Чомусь не хочеться моди. Хочеться справжності того, що відбувається навколо, і того, що переживаєш ти сам. Простої справжності без хлопавок, афіш і феєрверків, без гламуру й пафосу, щоб усе відбувалося природно і без зайвого галасу. Хочеться тиші, яку пронизують тільки сніг, що падає за твоїм вікном, і мелодії колядок, що вже наближаються й до твоєї хати. Хочеться відчути тепло і чари Різдва, як у дитинстві…

Ти прокидаєшся вранці від дивного передчуття чогось урочистого, ще не знаного тобою остаточно. Вже чути, як у печі тріщать дрова і гоготить вогонь. Хату наповнюють запахи глини й дерева, і компоту із сушених яблук і грушок-дичок. Тісто на пироги з маком (їх можна буде їсти тільки 7 січня, бо ж Свята вечеря мусить бути пісною), мов жива істота, вигрівається у великій мисці під грубкою… Не хочеться відгортати теплу ковдру, але обов’язок долучитися до різдвяних приготувань спонукає рвучко підвестися, одягнутись і вмитися прохолодною водою з колодязя, щоб швидше збадьоритись. На вікнах – ласиці від морозу. І від того здається, що в хаті зосереджено якийсь твій світ, недоступний для чужого ока, непроникний для чогось небажаного.

Запах ялинкової хвої заполонив усю хату, хоча колись наші пращури й не знали, що є Новий рік, такий, як у нашому теперішньому уявленні (їхній календар був хліборобським, тобто пов’язаним із природними циклами засівання землі навесні, плекання врожаю влітку, восени – його збиранням, взимку ж земля мусила відпочивати; їхні роки перебували в певному почерговому коловороті, де періоди закономірно заступали один одного; у них було свято Маланки і Стрітення – зустріч зими з весною). Хвойний аромат був неповторний, і тоді ти ще не знав, що крізь роки ти навчишся зустрічати новорічні свята без ялинки або зі штучною, розуміючи, що від твого вибору вже залежить доля лісу, і відтворюючи в пам’яті запах твого дитинства.

Ти вже тепер навіть не знаєш, чи про одне й те ж Різдво твої спогади, які, як у підзорній трубі з кольоровими скельцями, що дивувала тебе, коли ти був малим, – тільки трохи ворухнув – і вже інший візерунок. …Урочиста тиша Свят-вечора. Святість у твоєму тодішньому розумінні була відчуттям незвичайності різдвяної ночі, її неповторності, коли і небо здається виразніше-синім, і зорі яскравішими. Зі сходом першої зорі приносиш коляду – запашний жмут сіна і кажеш: «Добрий вечір! З колядою!», а всі хатні тобі відповідають: «Доброго здоров’ячка!». Після вечері страви залишались на столі, посуд не мили, щоб і померлі родичі могли «прийти» до хати не в буквальному сенсі поїсти куті. То був для них символічний знак: про них не забули. Ти ще тоді не знав, як то – мати когось рідного, вже знаного тобою, не далекого пращура, тільки у своєму серці і у своїй пам’яті.

Оскільки Ісус народився у господарській споруді поряд із худобою, то і домашні тварини теж не залишались поза увагою цього вечора. Корові, як найпершій годувальниці, несли пісний пиріг з волохом. Яким хвилюючим було очікування колядників! Намагалися сидіти тихо, щоб почути їхні голоси, стукіт у вікно з проханням дозволу заколядувати.

Зранку треба було принести до хати свіжої води і збиратися всім разом святкувати Різдво, коли надворі сонце не просто світить, а «грає», і таке буває тільки під час великих релігійних свят. І тобі хочеться радіти і сміятись разом із сонцем, яке, як тобі здавалось, от-от оживе, як на малюнках у дитячих книжках, і заколядує разом із тобою. Пригадується, як ліпили снігову бабу і, намерзшись, залазили на піч відігріти душу, слухаючи старовинні історії про минуле, у якому тебе ще не було, а ті, хто поряд із тобою, вже були. Ти ще тоді не знав, що щастя живе вдома, не в мандрах і не в роботі, і не ще в якихось речах. Воно просто тут, чекає твоїх повернень, коли б ти не надумав його відвідати. Ось у спогадах ти йдеш засніженими вулицями з дівчатами й хлопцями колядувати, як кажуть у нас, «на церкву», гордий від того, що тобі доручили стати учасником такої справи. Тобі здавалося тоді, що ти несеш, як скарб, до кожної хати, різдвяну радість…

Кожному з нас є що згадати і чим поділитися. Бо Шацький район – це не просто частинка українського Полісся з райцентром у Шацьку. Це люди, об’єднані думкою про те, що історію району творять не тільки можновладці й ті, хто має великі статки, а й прості люди незалежно від віку, статі, професії, соціального статусу, світогляду, що гасло «Жити по-новому», вигадане політтехнологами передвиборчих кампаній і менеджерами по зв’язках із громадськістю, насправді у нашому розумінні означає «Мислити по-новому» і не боятися сказати про це вголос, бо ж наші думки здатні матеріалізуватися в реальному світі. Ми, як ніхто, розуміємо, що не тільки «Україна для людей», а й «Люди для України», бо держава без народу це звичайнісінька територія на географічній карті.

Нас об’єднує наша небайдужість у допомозі тим, хто її потребує; у нас є спільна боротьба проти автохамів і нахабства загалом, коли ми, приміром, не проходимо повз кинуту коробку з пінопластом неподалік «Нової пошти»; коли на заклик нашого духовного отця ми збираємося разом і звільняємо нарешті місце спочинку наших рідних від заростів акації; коли беремо участь у рубриці «Весілля на районі» і боремося за звання найкращого грибника, знаючи наперед, що переможців і переможених не буде; коли ми не привласнюємо чуже, а шукаємо господаря забутого велосипеда; намагаємося прилаштувати в хороші руки котика чи песика; коли не можемо мовчати про події, які нас обурюють; коли поважаємо думку іншого та його право залишитись інкогніто, поділившись при цьому результатами тихого полювання чи фото розбитої дороги по вулиці 8 Березня, і не дошукуємось правди: «Вой, і хто ж то такєй?!».

…Може, варто зібратися разом і поділитися своїми думками і враженнями про Різдво і Новий рік, які найбільше запам’яталися саме вам? Якщо зараз хтось із вас скептично скривився і думає, що поділитись нема чим, відверто скажу: «Не повірю». Якщо ви з якихось причин вважаєте, що у вас немає яскравих чи вартих оприлюднення спогадів про Різдво і Новий рік, розпитайте у своїх бабусь, дідусів, батьків, тіток, дядьків, братів, сестер… Хай у ці святкові дні нас об’єднає наша віра, наша любов і наша пам’ять у спогадах про неповторні і щасливі миті життя.

Іванка Волинянка

Від редакції

Шановні читачі, пропонуємо вам об’єднатися у створенні «Намиста різдвяних і новорічних історій» на сторінках Інтернет-видання Район.Шацьк.

Надсилайте ваші розповіді на електронну скриньку shatsk.rayon@gmail.com Чекаємо на ваші історії!

Читайте також інші матеріали автора:

Справжній захисник - це домашній мур-кіт, здатний, коли треба, перетворитися на тигра

Дешева ковбаса, атеїзм і маніпулювання свідомістю - чому українці сумують за радянщиною

Вчитель - це людина, яка отримує задоволення від того, від чого інших кидає в холодний піт

Не кожен, у кого на рингтоні мобільного гімн України чи козацький марш, є українцем

Цікаві моменти з історії села, де росло багато кропиви, а першими поселенцями були Кропивники

20 січня
Вчора
18.01.2018
17.01.2018
16.01.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин