Природне диво, або чому Кам'янку оминають катаклізми

Невеличке село Кам’янка з кількома десятками хат, що в Щацькому поозер’ї, обминають природні катаклізми. Люди дивовижну місцевість жартома називають Капелюхом. Мовляв, накриває Кам’янку від різних негнегод. І доказів цього чимало, - пише Голос України.

Три роки тому, коли довкруг Свитязя буревій корчував дерева, в Кам’янці не зламало і гілки. Або по всьому району іде дощ чи мете сніг, а в Кам’янці... сухо. Як розповів місцевий старожил Олександр Яковініч (на знімку), люди не знають, радіти цьому чи сумувати. Бо буває так, що в сусідніх селах уже ростуть гриби, а в Кам’янці немає, бо в лісі сухо. Але вже коли вродять, то щедро. Олександр Кузьмович пригадує, що в роки, коли працював лісником, лише в його обході заготовляли і варили за сезон по 30 тонн грибів. На місцевих болотах збирали по 5—6 тонн журавлини. Тепер ягід стільки немає, бо осушили болота, та й узагалі рівень води в озерах упав. У другому за величиною після Свитязя Пулемецькому, наприклад, вода подекуди відступила від берега метрів на 200—300. Величезні сезонні коливання і в найближчому до Кам’янки озері Острів’янському. Особливо тоді, коли заповнюють водою ставки в Ладанці.

Свого часу Олександру Яковінічу довелося копати канал від Свитязя до озера Луки-Перемут. Є такі канали і між іншими озерами. Задумували, що на кожному будуть шлюзи-регулятори або переливні греблі. Та в багатьох місцях вони поруйновані, журиться ветеран, і вода без користі витікає з озер. Особливо прикро, коли таке спостерігається в засушливі роки, як, наприклад, 2016-й. Тоді навіть Свитязьпомітно обмілів. Чи варто, запитує чоловік, заради кількох сотень гектарів ставів губити таку красу, яку подарувала нам матінка-природа?!

Намагаємося відгадати, в чому ж секрет такої аномалії, чому дощі обминають Кам’янку і довколишні ліси? Можливо, тому, що розташована вона на невеликому підвищенні. Висота над рівнем моря тут у середньому метрів на 8—12 більша, ніж у довколишніх населених пунктах. А може, існують якісь коридори для повітряних потоків, і вони обминають село. З таким мені вже доводилося стикатися між селами Терешківці Горохівського району і Чаруків Луцького. Довкруг сніг, а в цій місцині завширшки двадцять кілометрів — ні сніжинки. Або їдеш узимку, небо зоряне, і раптом в’їжджаєш ніби у білу ковдру, за пару кроків нічого не видно, такий туман. А потім знову зоряне небо. Там ніби якийсь жолоб між відрогами Волинсько-Подільської висоти.

І ще є одна цікавинка поблизу Кам’янки, яка, власне, і привернула мою увагу до цієї місцини. Маю на увазі лісовий заказник «Ростанський». Створений він уже далекого 1967 року для збереження географічних культур сосни звичайної. Не обійшлося тут і без уже знайомого нам Олександра Яковініча.

- У ті роки полюбляли експериментувати, - розповідає мій співрозмовник. Вирішили посадити у нашому краї сосну з 63 областей України, Росії і Прибалтійських республік. Прислали в Ростанське лісництво пакунки з насінням. Ми висіяли його, потім ретельно доглядали. Через рік вручну висадили сажанці. На кожній ділянці вивісили таблички з позначенням, звідки ця сосна. Дерева непогано прижилися, окрім кримської сосни, яка майже вся засохла. Тепер тут люди відпочивають, збирають гриби, ягоди. Журиться лише Олександр Кузьмович, що молодь не дуже хоче мешкати в селі.Тому і порожніє колись досить велика Кам’янка. Залишилося тільки кілька десятків хат, де живуть люди. А місця тут казково красиві: ліси, озера, чисте повітря.Такий собі чарівний заповідний куточок української землі за шість кілометрів від Польщі і за десять від Білорусі. Тож хочеться колишньому ліснику, а в душі ним він залишився назавжди, щоб тут, як і колись, вирувало життя, щоб звучали вечорами пісні і народжувалися діти.