Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Контрактник із села Кам’янка ніжно називає свій танк «Коробочкою»
17:37 20.09.2017

Військова служба у Збройних силах України - це справжня школа життя, можливість проявити суто чоловічі риси характеру, випробувати себе на мужність, витривалість і здатність бути захисником своєї країни і сім’ї.

Олександр Бакун із села Кам’янка підписав контракт на військову службу влітку минулого року. А цьогорічного вересня минув рік, відколи 50- річний контрактник безперервно перебуває в зоні АТО, зокрема в Луганській області.

Олександр Петрович – командир танка, сержант роти, старшина роти. За період служби на другій лінії фронту війна ввійшла в його життя польовими умовами проживання, сигналами тривоги, виїздами на бойові завдання, вибухами, втратами і болем – від пережитої контузії.

Військову спеціальність танкіста Олександр Бакун опанував ще в армії. Під час служби в Німеччині військовий був командиром танка, де його навчили долати оборону противника, захоплювати і утримувати важливі рубежі, стрімко досягати цілей операцій. Звісно, на війні багато чого потрібно було вчити спочатку, проте основа знань і навиків таки лишилася з армійських часів. Сьогодні військовий впевнено веде машину, вміло орієнтуючись у хитросплетінні розбитих важкою технікою польових доріг.


Про виїзди і виконання бойових завдань Олександр Петрович не розповідає. Більш охоче говорить про воєнний побут, волонтерів, бідове населення фронтової Луганщини.

-Держава зараз повністю забезпечує військових-контрактників – маємо добротний одяг на теплу і холодну пори року, взуття, вчасно отримуємо заробітну плату. Немає проблем і з продуктами харчування – в цьому державі допомагають волонтери. Казенними м’ясними консервами і згущеним молоком ми наїлися досхочу, тому радіємо кожному приїзду волонтерів, які привозять нам картоплю, свіжі овочі і фрукти, - розповідає Олександр Бакун.

Продуктів багато, тому бійці часто роздають їх місцевому населенню, постачають ними лікарні та інші заклади. Місцевим там важко – більшість давно виїхала з прифронтової території, багато будинків зруйновані вибухами, поля – заміновані. Хоча ті, що залишилися, не хочуть виїжджати, вони звикли до життя в умовах війни, садять городину, зернові, тримають живність у господарстві. Багато хто дякує солдатам за допомогу, а є й такі, хто досі чекає Путіна.

Початковий період служби, особливо зима, був важкий – військовий жив у бліндажі, без електрики, з постійною нестачею води. Влітку підрозділ, де служить Олександр Петрович, розмістився вже в приміщенні, проте допікала сильна спека: температура повітря сягала 40-градусної позначки, а дощів за все літо було лише декілька.


З любов’ю, гордістю, проте стримано розповідає військовий про свій воєнний фах, про бойову техніку, ніжно називаючи свій танк «Коробочкою».

-Так, кожна техніка на фронті має не лише номер, а й власне ім’я, - усміхається танкіст. - В мене – «Коробочка»!

Українські танкісти, попри те, що їхні танки багато в чому поступаються закордонним, досить на високому рівні виступають на міжнародних змаганнях, а днями танкісти 14-ї Володимир-Волинської бригади другий рік поспіль стали першими на змаганнях у Чернігові «Кращий танковий взвод ЗСУ». Такі новини не можуть не радувати Олександра Петровича.

Росте міць Української армії – стверджує військовий. Олександра Бакуна відпустили додому всього на 10 днів (до того він понад місяць перебував у відпустці). Військовослужбовець завітав до Шацького районного військового комісаріату, розповів про службу, показав медалі «Ветеран війни» від Всеукраїнської спілки ветеранів війни, «Учасник АТО» та Грамоту за підписом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України.


Позаду - рік нелегкої служби, контузія і лікування в госпіталі. Олександр Бакун дякує Богу, що в його батальйоні немає загиблих, що побратими – вірні і надійні, справжні патріоти і мужні воїни. Попереду – ще один рік служби за контрактом. Вдома на військового чекають його дружина і двоє дітей. До речі, Олександр Петрович – батько Піщанського сільського голови Олександра Бакуна. Для сім’ї це був рік тривоги, болю, хвилювань і безперервної молитви. Родина вірить, що швидко пройде час, і глава сім’ї повернеться в рідну Кам’янку. Та найбільше хоче, щоб війна на Сході, нарешті, закінчилася перемогою України.

Мирослава Цюп'ях

У цьому сюжеті 5 каналу Олександр Бакун разом із побратимами відпрацьовують маневри на кількох полігонах поблизу Новоайдара, що на Луганщині. На обумовленій Мінськими угодами відстані армійці доводять до автоматизму майстерність бойового розгортання та стрільби, в умовах наступу й оборони.

19 жовтня
Вчора
17.10.2017
16.10.2017
15.10.2017
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин