Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Побудував дім, церкву і виростив 6 дітей – Пулемецький сільський голова святкує ювілей
18:00 18.08.2017

Василь Харитонович Демедюк – відома в Шацькому районі і далеко за його межами людина. Багаторічний голова колгоспу, державний службовець, народний депутат України, а з 2015 року сільський голова Пулемця 18 серпня відзначив життєвий ювілей – 60-річчя від дня народження. Його біографія багата на події як в особистому, так і в професійному житті. Про успіхи і перемоги, партійні розчарування, трудові надбання та амбітні плани на майбутнє Василь Демедюк розповідає у святковому інтерв’ю.

-Василю Харитоновичу, знаю, що ви не є уродженцем Пулемця. Як ви потрапили в це прикордонне село?

-Народився я в селі Головне Любомльського району. Школа, служба в армії. В Нововолинській автошколі здобув спеціальність водія, після чого деякий час працював у радгоспі. Далі навчався в Рівненському інституті водного та інженерного господарства, і вже дипломованим спеціалістом влаштувався на посаду інженера в радгосп «Комуніст». Як потрапив у Пулемець? Рідна партія покликала! Я не хотів, бо мав уже збудований будинок у селі Заболоття. Проте такі були часи, що я не мав права ослухатися.

-Як фахівця з вищою освітою вас, напевно, направили піднімати і розвивати цей прикордонний населений пункт?

-Саме так. В 1985 році мене призначили головою колгоспу імені Кутузова. Село було віддалене від центру, без доріг та інфраструктури, з напівзруйнованою безбожниками церквою. Пригадую, хлібовозку в село тягнув по бездоріжжю бульдозер, а дітей у дитсадок водили людськими городами, бо на дорозі було по коліна багнюки. Я відразу вирішив зайнятися дорогами. В ті часи я товаришував з депутатом обласної ради – з його допомогою в короткий термін ми виготовили проектну документацію і заасфальтували ділянку дороги від траси до центру села.

-А церкву Свято-Михайлівську, яка зараз є окрасою села, теж ви будували?

-Я був комуністом, але не безбожником. Церква, як і школа, має бути в кожному селі. Коли я прийшов у Пулемець, на місці теперішнього нового мурованого храму стояла маленька дерев’яна церковка, яка зазнала великих руйнувань від вандалів-атеїстів. Ті не розуміли, що своїми злочинними діями підписують собі вирок. Так і сталося – тих, хто руйнував церкву, уже немає в живих. Я, будучи головою колгоспу, почав будувати новий храм.


-Чи легко це було робити в безбожні часи, коли молилися не Богові, а партії?

-Зізнаюся, нелегко. Але люди хотіли, щоб у селі була нова гарна церква – це і стало для мене поштовхом для початку роботи. Будували храм усім миром: за кошти колгоспу, громади, навіть їздили у Київ до вищого керівництва. У столиці ми змушені були схитрувати – просили кошти не на храм, бо нічого б не отримали, а на культспоруду. Зараз маємо в селі гарну церкву, сільська рада долучається до її утримання в належному стані. В близькому майбутньому хочемо, замість старої дерев’яної веранди, змурувати нову.

А ще силами колгоспу ми побудували в центрі села величний обеліск Слави та будинки для спеціалістів.

-Колгоспи за часів незалежної України довго не проіснували. Як далі складалася ваша професійна кар’єра?

-На посаді голови колгоспу я пропрацював 12 років. В 1998-му я очолив загальний відділ Шацької районної ради, в 2007 році був призначений начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій Шацької райдержадміністрації. Депутат Шацької районної ради п’яти скликань. В певний період мого депутатства завалився дах клубу в селі Пулемець. Сільську раду тоді очолювала Ганна Сукач. Я розумів, що не жіноча це справа – збір матеріалу і ремонт приміщення, тому як депутат засукав рукави і взявся за роботу. Їздив у ліс, різав на пилорамі дошки, крокви, вкладав власні кошти. І таки зробив. Тепер от ще й добудував приміщення сільського клубу, але це вже було після того, як мене обрали сільським головою.

-Перед цим була ще одна яскрава сторінка у вашій біографії – у 2013-му ви стали депутатом Верховної Ради України від Комуністичної партії.

-На виборах я був під номером один від Волинської області, проте не сподівався, що працюватиму в Парламенті. Так склалося, що помер народний депутат Михайло Герасимчук і я зайняв його місце. Я сподівався на конструктивну працю в стінах Верховної Ради, мріяв підняти з колін сільське господарство. Я сказав якось в одному інтерв’ю, що згоден співпрацювати з усіма, навіть зі свободівцями, аби лише українцям була від цього користь.


-Але не так склалося, як гадалося – вас виключили з Компартії…

-Верховна Рада – найбільше розчарування в моєму житті. Депутат там не має права на власну думку, на відстоювання своєї позиції – там є одне рішення фракції, рішення її лідера, яке нав’язується всім. Спершу я мирився з такими правилами, потім почав обурюватися. Скажімо, коли голосували за блага депутатів у клінічній лікарні «Феофанія», комуністи організовано віддали за це свої голоси. Коли ж мова зайшла про безкоштовне лікування у «Феофанії» атовців, партія сказала не голосувати. Організовано не голосували комуністи і за соціальний захист прикордонників.

-Чому питання, які стосуються учасників АТО, вам такі близькі?

-В час, коли відбувалося голосування, мій син перебував у зоні АТО. На війні він отримав поранення, довго лікувався, проходив реабілітацію. В результаті отримав інвалідність. Крім того, учасниками АТО є і троє моїх зятів.

-Тобто ви пішли наперекір наказам партії?

-Так, я перейшов в іншу депутатську групу – «За мир і стабільність». І тоді мене вивели з членів центрального та обласного комітетів Комуністичної партії, зняли з посади секретаря Шацької партійної організації і виключили з членів Компартії. Далі – Майдан, перевибори. Таким чином, пропрацював я в Верховній Раді всього рік.

-Як ви сприйняли Революцію гідності?

-Для мене неприйнятним є будь-яке насилля. Коли українці на Майдані хотіли бути почутими, то президенту Януковичу потрібно було їх вислухати. Злочинним був наказ про силовий розгін Майдану, зокрема побиття студентів. Це і стало поштовхом до активізації дій протестувальників.

- Після подій на Майдані в країні відбулися вибори, в тому числі і до місцевих рад. Громада села Пулемець, обираючи сільського голову, віддала більшість своїх голосів вашій кандидатурі.

-У 2015 році мене обрали Пулемецьким сільським головою. За два роки ми добудували сільський клуб і приміщення сільської ради, капітально відремонтували та утеплили фельдшерсько-акушерський пункт. В селі в належному стані утримується дитячий садок. Днями село отримало нового директора школи, з яким, я вірю, ми знайдемо порозуміння і наведемо лад ще й у навчальному закладі. Незабаром у центрі Пулемця з’явиться гарна зона відпочинку – з альтанками, лавочками, клумбами і дитячим майданчиком.


-Пулемець розташований на березі великого і гарного озера Пулемецьке. Чи є перспектива розвитку туризму?

-Майбутнє сільської ради – туризм. До нас їдуть люди з сусідніх областей, з південних Миколаєва та Одеси і навіть Польщі. Купують старенькі хати, доводять їх до ладу і влітку насолоджуються тихим, спокійним, розміреним – на противагу голосному Світязю – відпочинком. Під час Днів добросусідства наше озеро відкрили для себе багато поляків. А ще ми активно працюємо над тим, щоб привабити на нашу територію інвестора, який побудує сучасні комплекси відпочинку, інфраструктуру, дасть людям робочі місця.


-Що для вас означає сім’я?

-Це моє багатство і велика гордість. Разом з дружиною Галиною Василівною виростили 6 дітей: 5 доньок і сина, всім дали вищу освіту. А зараз пишаємося ще 11-ма онуками.

- Дякую за розмову і вітаю з гарним ювілеєм. Здоров’я вам, добра, благополуччя, реалізації корисних для громади проектів, невичерпної наснаги і життєвих перемог!

Мирослава ЦЮП’ЯХ

20 листопада
Сьогодні
Вчора
18.11.2017
17.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин