Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Літо 1986-го на Світязі: спогади піонервожатої з села Піща

11:40 19.04.2018
963

Людмила Мельничук родом із села Піща, проте після того, як вийшла заміж, проживає в Локачинському районі. Не забуває ні про рідне село, ні про Шацькі озера.

Село Піща - це мій маленький рай, моя батьківщина – так пані Людмила зізнавалася в любові до Піщі на сторінках видання Район.Шацьк.

Ця любов особлива і креативна, бо саме Піщі наша землячка присвятила власний вірш, де всі літери починаються на букву «п».

Днями редакція отримала лист Людмили Мельничук з ретро-світлинами та спогадами про літо-1986 на озері Світязь.

«Ці фото зроблені в далекому 1986 році. На них щасливі, усміхнені діти , які відпочивають на берегах славетного Світязя в піонерському таборі "Салют ". Не менш життєрадісні і ми – 18-річні піонервожаті, які прибули сюди на практику із Володимир -Волинського педучилища після 3-го курсу навчання.

Це одна з найяскравіших сторінок моєї незабутньої молодості. Ми – енергійні, сповнені ентузіазму, з першої секунди з головою поринули в роботу, що сприймалась тоді як хобі .

То було надто бурхливе літо, коли вожаті, вихователі, піонери і жовтенята просто насолоджувалися життям. Кожен день у нас був насичений розмаїттям забав, він вимотував до знемоги своїми конкурсами, перетворював будні на свята. Ми, студенти, почувалися дорослою дітворою, бо були відповідальними кожен за свою групу учнів, а, разом з тим, бігали, стрибали, перевтілювались у різних персонажів, купались досхочу, вибудовували піщані містечка, традиційно обмазували один одного пастою...

То була пора, коли ми з малечею проживали ранок, день, вечір і ніч на одному диханні. Так боялися проспати ранок, бо тоді б не відчули , як роса цілує наші ноги. Але так хотілось добре виспатись, щоб жоден кольоровий сон не проплив мимо, щоб мати силу пережити всі витребеньки наступного дня .

Пригадується , як діти ненавиділи дощ – він руйнував їхні плани і заганяв всіх у приміщення. Та вже наступного дня дітлахи виривались з обіймів пекучого сонця і благали хмаринок скропити їх .Коли ж небо відмовлялось, чимдуж мчали позичати воду у щедрого Світязя і обливали один одного з голови до ніг .

Ми часто їли смачну рибну юшку, співали біля багаття вечірньої пори... Як ніхто, вміли довго блукати сторінками таємничих казок, могли довгий час просиджувати в заціпенінні від страшилок, а потім – з нічого нареготатися до сліз...

Ось такою фантастично -цікавою була моя студентська молодість. З кришталево- чистим поглядом і вся – в рожевому . Тоді здавалось , що вона витанцьовує під твою дудку, і що так буде завжди .

Як швидко промайнули 32 роки! Я й досі дуже добре пам'ятаю таланти цих невгамовних діток . Ми стали однією дружною сім'єю, тож подальша розлука була тривожною.

Пильно вдивляюсь у світлину, у ті дитячі оченята ...В голові крутяться питання: як ви, де ви, мої дорогі ? Як склалася ваша подальша доля? Вірю, що і нині ви такі ж безтурботні й усміхнені. Хочеться всміхнутись у відповідь цим дівчаткам і хлопчикам, але чомусь сльози затуманюють погляд...»


Загрузка...
Коментарі
24 травня
Сьогодні
Вчора
22.05.2018
21.05.2018
20.05.2018
19.05.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин