Народ виживе тоді, коли збереже мову - шачани хочуть, щоб в Україні розмовляли українською
-
-
>
-
>
-
>
2935
21 лютого, починаючи з 2000 року, відзначають Міжнародний день рідної мови. Зараз це світле й радісне свято, яке українці зустрічають у вишиванках та з усмішкою на обличчі, та, на жаль, його історія досить сумна.
Свій відлік вона веде від 21 лютого 1952 року, коли у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти заборони на використання бенгальської мови. Відтоді там ця дата вважається днем полеглих за рідну мову. І лише через 47 років це свято увійшло до календаря, щоб привернути увагу до мовного питання.
У нашій країні ця проблема також на часі, але справжні патріоти, особливо ми, волиняни, обожнюємо українську. Для нас це не просто засіб спілкування, це обличчя нашої душі, фундамент, на якому стоїть нація, ми її плекаємо, як рідну дитину, й оберігаємо, як найцінніший скарб.
70% українців вважають рідною мовою українську. Ми поцікавилися в наших читачів, що потрібно робити, щоб цей показник збільшувався. Чи нічого - й так ситуація виправлятиметься?
Про це пише «Шацький край» за 17 лютого 2018 року.
Яструбецька Галина, уродженка села Самійличі, доктор філологічних наук, професор, завідувачка кафедри української літератури СНУ ім. Лесі Українки: “Насамперед треба піднімати рейтинг української держави у всіх відношеннях і у всіх напрямках: від економіки до вищої школи, від матеріальної сфери до творчості. Із садочків і школи потрібно формувати повагу до своєї культури, історії і нації загалом, потрібно змінювати свідомість в напрямку переорієнтації найрізноманітніших національних пріоритетів, бо у нас для цього є все”.
Шилова Галина, пенсіонерка, уродженка села Хомичі, жителька Криму: “В різних куточках світу, де б ти не жив, змалку власних дітей потрібно привчати до своїх традицій і своєї української рідної мови”.
Чак Оксана, уродженка Шацька, вчителька української мови і літератури КЗ "Ковельська міська гімназія імені Олени Пчілки": “Мова - це той феномен, який об’єднує людей, робить їх нацією. Учені доводять, що народ може втратити усе, але він виживе, якщо збереже мову. Згадаємо слова Л. Костенко:
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
Я вважаю, кожен повинен усвідомлювати цю істину”.
Федун Михайло, директор ТОВ ім. Б. Хмельницького, ветеран праці: “Розпочати варто насамперед із себе: говорити рідною мовою, читати книги українських письменників, дивитись українські фільми, пам’ятати народні пісні, звичаї та обряди наших предків. Будьте освіченими й мудрими, але пам’ятайте, де ваше коріння. Адже, як говорив великий Кобзар: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь””.
Згадаймо цитати великих титанів українського слова, які так майстерно й віртуозно спонукали нас використовувати рідну мову, що у читачів просто немає іншого вибору, як лише пишатися тим, що нею володіємо саме ми. Згадаймо слова В. Сосюри: “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”. В. Симоненко свого часу писав: “Ти даєш поету дужі крила, що підносять правду в вишину”, І. Малкович стверджував: “Кажуть, дитино, що наша мова - солов’їна. Правильно кажуть”, а М. Рильський закликав: “Як парость виноградної лози, плекаймо мову”.
Про важливість української мови можуть говорити різні люди і різними словами, але думка одна:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Опитування провела Анастасія Федун
