Подорож зимовими кропивницькими лісами, що вражають красою, дихають тишею та спокоєм
Зимовий ліс, оповитий сніжною ковдрою, дрімаючи під морозяний подих вітру, може бути не менш прекрасним, ніж літній.
Якось разом із лісниками довелось побувати у лісах поблизу села Кропивники. Великі масиви кількадесятилітніх (чи, може, й столітніх) соснових насаджень криють у собі свої, лісові таємниці, недоступні людському оку, неосяжні розуму Homo sapiens.
Щойно там опиняєшся, як у вухах починає дзвеніти тиша: її теж треба вміти слухати.
На свіжому снігу видко різноманітні візерунки звірячих слідів: їх з легкістю «читають» лісівники та затяті мисливці.
Дивуєшся сріблястому диву, що вилискує при скупих променях сонця. Сліпить очі. Але недовго. Враз хмари, які зненацька пригнав звідкілясь вітер, затягнули єдине джерело тепла – скупі сонячні промені.
Заглиблюємося далі у ліс, блукаємо його дорогами. Лісівники добре знають, що, де і як коїться у лісовому царстві. Там вчора пробігла козуля (сліди заледве притрушені свіжим снігом), там – свіжі сліди від коліс авто. Мабуть, мисливці. У іншому місці – боброві сліди: ніби пилкою зрізані стовбури дерев от-от, здається, впадуть.
Є у кропивницьких лісах особлива територія – ялинник. Лісівники діляться своїми планами: тут, де біля берези викопана криниця, а через дорогу – могутній дуб, планують облаштувати місце відпочинку.
Таких місць у кропивницьких лісах – декілька. Вони і влітку, і взимку, якщо у вихідні дні хороша погода – заповнені відпочивальниками. Частенько зупиняються у таких місцях, облаштованих працівниками ДП «Шацьке УДЛГ», і жителі Ратнівського району, коли влітку їдуть відпочивати на Світязь.
А ліс і після нашого візиту ліс продовжує жити своїм звичним життям...