Ольга Цюпяшук: «Музика для мене стала не лише улюбленою роботою, а й сенсом життя»

Напередодні Дня музики та Дня учителя, які цього року співпали та відзначаються 1 жовтня, ми познайомилися з людиною, для якої ці свята поєднані. Це директор Шацької музичної школи Ольга Цюпяшук. Народилася вона в селі Згорани у звичайній сім’ї. Але особливим в родині було те, що трьох доньок об’єднувала любов до музики, - пише «Новий погляд+» за 30 вересня.

– У свій час пішла навчатися до музичної школи в місті Любомль. Кожного разу потрібно було туди добиратися, а це − нелегко. Музика приваблювала мене, скільки себе пам’ятаю. Після закінчення школи навіть не розглядалося якихось інших варіантів професії, – розповідає Ольга Цюпяшук.

Закінчила вона музичну школу за спеціальностю бандура. До цього часу з теплотою та вдячністю згадує навчання у школі, викладачів Тетяну Грозову і Світлану Салуху.

– Здобувати професію почала у Луцькому державному музичному училищі на відділі хорового диригування. Конкурс був при вступі великий. Я пройшла з першого разу. Навчання цікаве, насичене різними мистецькими подіями. Після закінчення мене направили на роботу до Шацька. Директором тоді був уже нині покійний Юрій Корнілов, який і заснував музичну школу в селищі. Він запропонував мені йти до них на роботу. Отак у 1991 році і почалася моя трудова діяльність, – ділиться спогадами пані Оля і якось навіть на відстані багатьох років відчувається повага до тих людей, про яких вона розповідає.

– Проводила уроки сольфеджіо та музлітератури, але основне завдання − вчити дітей грати на бандурі. На той час у Пульмі був філіал від Шацької музичної школи, створені гарні умови для учнів. Та найбільша проблема − дорога до села. Початок дев’яностих, автобуси їздили не завжди. Було так, що ходили пішки, взимку навіть через озеро по льоду. Але мусили якось добиратися, бо чекали учні. Ми були молоді, на такі незручності не зважали, – продовжує розмову Ольга Володимирівна, ніби знову переживає цікаві моменти своєї юності.

– У 1993 році тогочасний директор нашої школи пішов працювати до районної адміністрації, а мене призначили на цю посаду. Отак я і стала керівником свого закладу. Робота якось відразу мені підійшла, – посміхається Ольга.

І варто зазначити, що не лише робота «підійшла» для неї, а й вона до роботи ставилася серйозно. І от уже 23 роки продовжує працювати директором та водночас веде клас бандури.

Запитую, як вдається поєднувати улюблену музику й адміністративну роботу керівника.

– Найперше вдячна своєму колективу. Він невеличкий, але справді дружний. Підібралися люди, котрим небайдужа доля школи загалом та кожної дитини. Вони завжди з розумінням ставляться до певних робочих моментів, яких вистачає у будь-якій установі. Наші дівчата завжди готові і концертну програму організувати, і взяти участь у конкурсах чи виступах на будь-якій сцені, – Ольга Володимирівна з таким ентузіазмом розповідає про свій колектив, здається, ніби у них немає проблем.

І тільки потім розумієш, що ця тендітна жінка сама по собі дуже позитивна, мабуть, тому й світ навколо неї наповнюється оптимізмом і красою. Вона з такою вдячністю і радістю розповідає про придбані для школи інструменти, про відремонтовані кабінети та східці на другий поверх. Мабуть, про свою роботу пані Оля могла б говорити годинами.

Дуже хотілося дізнатися, окрім музики і шкільних клопотів, чим ще любить займатися.

– Нещодавно відкрила для себе живопис. Навіть намалювала першу картину. Це дуже допомагає зняти втому і напругу. А так - звичайні життєві клопоти, як і у всіх людей. Люблю збирати гриби. Радує, що син також присвятив себе музиці. Зараз навчається у Київській музичній академії імені Петра Чайковського.

Запитала Ольгу Володимирівну про плани на майбутнє.

– Дуже хочеться, щоб розвивалася школа, хотілося б додати до наших предметів художній напрямок, хореографію, акторське мистецтво. У закладу є великий потенціал розвитку, можемо перерости в школу мистецтв. Для цього потрібна добра воля керівництва і відповідне фінансування. Зараз на це є попит серед батьків і дітей. Люди хочуть, аби їхні чада розвивалися всебічно.

Були питання до мене про групи раннього розвитку для найменших. Батьки розуміють, якщо дитина займатиметься справою, що подобається, то зменшаться проблеми з інтернет-залежністю і з так званим «вуличним вихованням». До речі, статистика говорить про те, що жоден вихованець, який навчається в музичній школі, не скоює правопорушень. Учні, які займаються у нас, дуже працелюбні, адже музика вимагає самовіддачі. Немає випадкових дітей: усі люблять музику, – підсумовує розмову Ольга Володимирівна.

Світлана ЛОНЧУК