Директор зі Смолярів-Світязьких "переїхав" на нову роботу

Директор Машівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – дитячий садок» Трохим Кузьмович Влащук, який 34 роки самовіддано трудиться на освітянській ниві, 1 вересня передав символічний ключ від школи молодшому колезі Миколі Вікторовичу Оніщуку, – про це пише газета «Новий погляд+» за суботу, 9 вересня. До речі, Микола Оніщук перед тим, як був призначений на посаду директора Машівської школи, декілька років директорував у ЗОШ І-ІІ ст. села Смоляри-Світязькі Шацького району.

«Народився я дядьком у 1952 році: моя старша сестра з 1931-го вже мала дитя. Був найменшим – шостим. Змалку любив книги. Коли йшов до школи, знав тільки букви, адже дитсадка не було, а батьки безграмотні», − гортає сторінки свого життя Трохим Кузьмович.

Учився добре, проте більше подобалися гуманітарні предмети. Часто писав статті у районку, тому й плекав мрію – стати журналістом. Та для цього потрібно два роки стажу, якого в його не було.

«Друг дитинства Леонід Вігура вступав у педвуз, а я дуже любив дітей, то й собі подався, тільки він на математичний факультет, я – на філологічний. На жаль, на творі «зрізався». Весь наступний рік писав їх щоденно – і таки склав іспити на «добре», – пригадує співрозмовник.

Після закінчення Луцького педагогічного інституту два роки читав українську мову та літературу в Крушинці, а одружившись у 1976-му з учителькою математики Любов’ю Панасівною, стали працювати в Яснівській восьмирічці, де йому довірили викладати аж три мови: рідну, російську та французьку.

Дома, у Машеві лишилися старі батьки, яких треба доглядати. І Трохим Кузьмович погодився перевестися у рідне село на посаду голови сільради, а дружина пішла працювати у школу.

Головне у роботі тодішнього очільника сільської громади – виконати план по заготівлі молока і картоплі. А ще, як велося у ці часи, вміти прийняти делегацію. З останнім не погоджувався. А ось новобудови зводити взявся. За час головування спорудили приміщення сільради, дитсадка, медпункту. Сім літ пропрацював, «тягнуло» до книг, до дітей. І у 1983-му Трохим Кузьмович стає керівником рідної школи.

«Лячно було йти в колектив, де твої вчителі стають колегами. Та жодного конфлікту з цього приводу не було. У школі навчалося більше 200 дітей, і з ними працювали ті, хто їх любить, що, я вважаю, є головним у роботі кожного педагога. У 1983 році школу закінчив перший золотий медаліст Олександр Степанюк, – посміхаючись, згадує.

− Школа стара. Навчання у дві зміни. Тіснота, − розповідає, задумано про ті роки. – Вирішую з головою колгоспу розпочати будівництво нової. Складні часи в державі, важко домовитися за виготовлення проектної документації. Але завдяки допомозі Миколи Токарського, тодішнього керівника колгоспу, сприяння батьків нове приміщення функціонує з 1992-го».

І вже у 2000 році розпочали підготовку до 160-річчя альма-матері. Найбільше зусиль доклав директор та його заступник із виховної роботи Марія Краєвська. Було видано книгу «Школа мого дитинства» та створено музей. Це титанічна праця в архівах, сховищах, дзвінки, листування.

«Головне у роботі директора − вміння спрямувати діяльність колективу в належне русло і правильно організувати співпрацю з батьками. За весь період діяльності не було непорозумінь, конфліктів, скарг, хоча спірні питання обговорювали голосно», – додає Трохим Кузьмович.

Гордиться директор успіхами зовнішнього незалежного оцінювання, яке підтримує обома руками. До речі, українську мову їхній вихованець Денис Філіпчук склав на 12 балів. Тільки у цьому році чотири випускники з дев’яти вступили до університетів на державну форму навчання.

Гордиться і власними дітьми. Дві дочки закінчили політехнічний виш, два сини – педагогічний. Тепер у школі працює династія – батьки, син і дві невістки. Має Трохим Кузьмович шестеро внуків, найстарший Владислав − уже студент.

«Радію, що в нашому закладі за останні 10 років немає правопорушників, глибоко переконаний, що діти у Машеві не змінюються: вони цікаві, допитливі, добрі та виховані. Щорічно збільшується наповнюваність класів, зараз навчається 160 учнів, а було 109», – зауважує екс-директор.

 - Сподіваюся, що Микола Вікторович буде примножувати наші здобутки. Як по правді, то нелегко дивитися, як новий господар змінює твоє обійстя. Але такий закон життя. Молодь, а середній вік наших педагогів 30 років, прагне змін, і вони, я вірю, грядуть».