Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Екзотична риба Шацьких озер святкує 80-річний ювілей
15:00 17.09.2017
2047

У шацькій групі озер вугор з’явився у 1937 році. 80 років тому він був завезений у формі скловидної личинки у кількості 110 тис. штук і випущений в озера Світязь, Луки, Пулемецьке, Острів’янське, - пише прес-служба Шацького національного природного парку.

Із більш ніж 25 тисяч видів риб, які відомі сучасній науці, звичайний чи річковий вугор – один із найбільш таємничих. Провідні науковці світу протягом цілих століть вивчали напрочуд цікаві особливості його життя. Але і сьогодні поряд із багатством відомих фактів залишається ще значна кількість загадкового і таємничого. Так хто ж він, цей знайомий незнайомець?

За зовнішнім виглядом вугор дуже нагадує змію, навіть значно більше, ніж рибу, через що в багатьох місцях його існування люди побоюються споживати в їжу цю загадкову тварину. Довге циліндричне тіло вугра вкрите слизькою темною чи жовтуватою шкірою, що створює оманливе враження, неначе риба гола. Але це не зовсім так. Під шаром слизу, придивившись пильніше, можна помітити розкидані по всьому тілу маленькі продовгуваті лусочки.

В порівнянні з іншими рибами, вугор виділяє велику кількість слизу, який надійно захищає йото від дії незначної кількості токсичних речовин. Слід пам`ятати, що кров вугра сама має токсичні властивості і отруйна для людини. Шкідлива дія крові вугра зникає лише після його нагрівання де 60°С і вище. Між іншим, сироватка крові мас дуже високу захисну функцію – нею навіть можна нейтралізувати зміїну отруту!

Життя вугра – прекрасний приклад пристосування організму до умов навколишнього середовища. Взимку риби впадають в сплячку і лежать на дні до самого приходу весни, зарившись майже повністю у мул. На відміну від інших риб, вугор спроможний – протягом тривалого проміжку часу! – дихати атмосферним повітрям, а прожити добу без води для нього не є проблемо. Риба має досить розвинене подвійне дихання: окремо зябрами та шкірою. При цьому дихання зябрами складає біля 60%, а шкірою – 40%. Цікаво, що існувати довго лише за рахунок одного типу дихання вугор не може.

Рибогосподарське значення вугрів як риби з чудовими смаковими якостями в усіх кінцях світу відзначається дуже давно. В Україні ця риба у великій кількості зустрічається переважно в озерах Шацького національного природного парку.

Чим більше вчені дізнаються про вугрів, тим сильніше притягувало їх саме таємниче в його «біографії» – звідки з`являється в наших водах вугрі? В рибах ніколи не знаходили дозрілої ікри, не була відома навіть сама початкова стадія їх розвитку – личинка.

Але на щастя, так вже влаштована наука – в один прекрасний день шлях до розгадування таємниці народження вугра було частково знайдено. Великий данський вчений Йоганн Шмідт в результаті організації кількох експедицій в Атлантичний океан з 1905 по 1930 рр. віднайшов місце розмноження вугра. Пошуки були плідними: між 22 та 30 градусами північної широти і 48 та 65 градусами західної довготи в Саргасовому морі в районі Бермудських та Багамських островів була знайдена маленька (7-8 мм довжиною) личинка з залишком жовткового мішка. Відтоді цей район вважається місцем нересту європейського вугра.

Другий період життя вугрів продовжується від 10 до 14 років в річках, озерах та інших прісних водоймах. Але, як правило, не пізніше цього строку в темні осінні грозові ночі він починає дуже довгу, надзвичайно важку, неймовірну першу і останню свою подорож до далекого і єдиного в світі нерестовища в Саргасовому морі. При цьому гіпотетично вважається, що вугрі за допомогою течії Антигольфстрім долають відстань в 4-5 тис. км за 150-200 днів, і, що дивно, при цьому не живлячись. Чому гіпотетично? Бо після виходу в море жодна людина на Землі більше не бачила тих дорослих риб, які мандрують на нерест.

Нерестову міграцію дорослих вугрів (третій і останній період їхнього життя) ще називають «ходом смерті». І це не випадково. Річ у тім, що вийшовши в море, вугрі перестають харчуватись, їх кишечник атрофується, а риби після довгої мандрівки так виснажуються, що, відклавши ікру і забезпечивши продовження роду, зразу ж гинуть. Їх численне потомство починає довгу мандрівку до далеких рідних берегів. Так завершується найдивовижніша у світі, найтаємничіша і до сьогодні не розгадана мандрівка, створена природою.

В середньому у світі щорічно добувають біля 25 тис. тонн вугрів із природних водойм та ще вирощують 26 тис. тонн у штучних умовах. Найвищий рівень їх споживання в індустріальних розвинутих країнах (Данія. Голландія, Японія).

Вугрі зустрічаються у нас в басейнах Балтійського, Чорного та зрідка Білого морів. В Україні – в річках Дніпро, Прип`ять, Дунай та в найулюбленішій вуграми місцині – Шацьких озерах. В ці водойми вугри тепер проникають і самостійно, ймовірно, через створену систему меліоративних, зрошувальних та інших каналів. Отже, вугор почав повертатися додому.

У шацькій групі озер вугор з’явився у 1937 році. Він був завезений у формі скловидної личинки у кількості 110 тис. штук і випущений в озера Світязь, Луки, Пулемецьке, Острів’янське. У наших водоймах він прижився і став зустрічатись у промислових уловах вже в 1940 році.

З погляду на майбутнє Шацьких озер, де не другорядне місце займе спортивно-аматорське рибальство, активний і корисний вид відпочинку, вугор цікавитиме нас як трофей високої риболовно-спортивної майстерності.

Бо й справді: не часто він потрапляє на гачок рибалки! А випадково «засічений» гачком доставляє вудкарю чимало захоплюючих хвилин боротьби. Здебільшого, клює він на снасть, приготовлену для окуня, ляща, оскільки «вузьких спеціалістів» по вугру – одиниці.

В одному з номерів альманаху «Риболов-спортсмен» є згадка, що вугра вдалось упіймати на блешню… вночі. Це ще раз підтверджує те, що вугор – нічний водяний хижак. Класик аматорського рибальства Л.Сабанєєв пише:

«Треба, між іншим, замітити, що вугор буває в русі тільки ночами, вдень перебуває у спокої – лежить собі в мулі, згорнувшись, як шнурочок. Так само і зимою вугор знерухомлюється і заривається в мул, за деякими даними, до глибини 16 см».

У прісній воді вугрі живуть в основному до 14 років, але зустрічаються, як виняток, особини 20-річного віку. З настанням статевої зрілості він змінює своє забарвлення: спина стає майже чорною, а низ і боки білі, сріблясті. У такому вигляді вугри мігрують у Саргасове море. Кочування за течією починається з квітня і триває до жовтня. Але сам процес міграції мало помітний, бо відбувається вночі.

До берегів в Балтійському морі молодь вугра підпливає на третьому-четвертому роках життя. Рибини піднімаються по течії високо і можуть вночі переповзати по мокрій траві в пойменні озера. У наші водойми можливий захід незначної кількості вугра з Західного Бугу по каналах. Про здатність вугра обходитись без води тривалий час Л. Сабанєєв пише:

«Досліди проводились на зорі, ввечері і вночі, на вологому ґрунті. Вугрі, вигинаючись, кільцеподібно, як змії, досить вільно і швидко повзали спочатку в різних напрямах, а потім швидко звертали до річки. Дорогу свою вони змінювали лише при зустрічі з піском чи оголеною землею, яку старанно обповзали… Дві. три і більше годин вугор вільно може бути без води теплим днем».

Рибалки-аматори, натуралісти можуть додати штрихи до портрету цього загадкового мешканця озер і морів.

Отож, бережімо цього вразливого знайомого незнайомця!

Піклуймося про водойми, які вугор населяє, і він колись нам за це віддячить!

23 жовтня
Сьогодні
Вчора
21.10.2017
20.10.2017
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин