Село Піща - це мій маленький рай, моя батьківщина

Літній день. Сонечко грайливо перебирає проміння, наче клавіші. Десь поблизу заливається соловейко. Різнобарвні метелики літають, наздоганяючи один-одного. У траві змагаються спритні коники… Стежина у вигляді кумедної змійки веде маленьку дівчинку до галявини. Це казкова місцина, рясно вкрита зозульками, заячими слізками, ромашками та іншим загадковим різнотрав’ям. Сідає дитина посеред тієї краси і заворожено милується…

Та дівчина – це я чотири десятиліття тому. Квіткова галявина – на околиці села Піща. Такої «картини» я більше ніколи і ніде не бачила. Вона залишиться в моїх спогадах назавжди, з оцим п’янким запахом, фантастичним виглядом і незабутнім відчуттям захоплення, від якого перехоплює подих.

Моя Піща… Тут я провела тільки третину свого життя. І так заздрю вам, мої піщанці! Ви живете в краї з дивовижно багатою природою! Які тут розкішні ліси! Вони утаємничені та мають неповторний відтінок! А як легко в них дихається! А скільки звірини всякої, ягід, грибів…

Коли приїжджаю в рідне село, стараюсь за будь-якої погоди попасти в той лісок біля Грицика, що тягнеться ген до канави. А одного разу я таки надибала ту омріяну десятиліттями стежку, що вивела мене до водокачки, де ми ще дітьми гралися. Прийшлось подолати ще з півкілометра. Вже вечоріло. Але я дісталась туди дуже швидко – бо не йшла – на крилах летіла!

І ось, нарешті! Швидко охопила все поглядом. Сон? Ні!

Все так, як і колись. І місток, і водойма, і напіврозвалена споруда… Тільки берізки подорослішали, і сосни загордували, не впізнали, напевне.

Повернулась додому, коли вже геть стемніло. Мама біля воріт схвильовано виглядає. «Я думала, ти заблукала!» - стиха промовля. А я така окрилена та бадьора, тільки лагідно всміхнулась у відповідь. Бо не можу загубитись там, де майже з народження знаю кожну доріжку та деревце. А ще мені відомо, в якому саме місці мають рости білі гриби. Я ще колись, дуже давно, по- своєму, по- дитячому розсекретила всі таємниці лісу…

Народилась я і виросла в сім’ї Ганни та Івана Богути, і мої батьки були справжніми знавцями грибних місць, особливо тато. Він збирав і приносив гриби навіть тоді, коли запасів цієї смакоти на зиму було вдосталь.

Пригадується, як за нашим городом було невеличке поле, засіяне льоном. Якби хоч на хвильку ще раз поглянути на оте блакитнооке море, що похитується від подиху легенького вітру! Якби…

Наступного року цей лан ставав пшеничним, уквітчаним волошками, ромашками та сокирками. Ми завжди з подружками плели вінки з цих квітів. А старші люди застерігали нас, щоб бува, не товкли врожаю, бо «русалки залоскочуть». І ми цьому щиро вірили.

Я завжди милуюся річкою Копаївкою і озером Піщанським, де ми купалися досхочу. Я й досі пам’ятаю запах води цих водойм. Такий тільки в Піщі!

А які соковиті грушки росли в саду моєї сусідки Олени Ченчевик!

А яблука біля батьківської хати. Такі кисло-солодкі з трішки терпкуватим присмаком та ні з чим не зрівняним ароматом! А сливи діда Юліка, що були дивно-білого кольору. Вони опадали просто на узбіччя дороги. І ми, дітвора, ними залюбки ласували.

Цих дерев вже нема. Проте в спогадах залишається той неповторний фруктовий смак, який я відчувала тільки в Піщі! В мене, при згадці, і зараз котяться слюньки. На нашій вулиці завжди було гамірно. Дітвора збиралась тут цілими групами. Грали в «Штандера», «Хованки» «Паличку-виручалочку». Мені зараз так бракує отого дитячого галасу» Як колись – в Піщі!

А ще я й досі сумую за рівнинною місцевістю та піщаним грунтом. Мені не вистачає запаху зелениць і тих відчуттів, коли знаходиш їх, викопуючи із землі. Я ніколи не забуду, як «відбивалась» від комарів, збираючи чорниці, як заготовляла на зиму безсмертник та багно.

Я часто відновлюю у своїх спогадах, як червонощока журавлина красується на маленьких болотистих «острівках», розповідаю внукам про їх цілющі властивості.

А з яким розмахом тут святкують Івана Купала! Дійство такого масштабу я бачила тільки в Піщі!

Ех, всього й не перелічиш!!! А спогади спливають і спливають, переплітаючись із сьогоденням…

Я щаслива, що і нині будь-якої хвилини можу поїхати до рідного гніздечка, де мама пригорне, гостинно зустрічають мої любі сестрички з родинами і де трава зеленіша, дощ тепліший, вітер лагідніший.

Я так горджуся тим, що народилась в селі Піща – цьому райському куточку Шацького краю!

Людмила Мельничук, с. Марковичі Локачинського району.