Служити Богу і Святій церкві – покликання архімандрита Арсенія

04 Вересня 2017, 11:42
13738

Однією з найбільших святинь Шацького та й Любомльського районів є Петро-Павлівський чоловічий монастир у Світязі.

Перша згадка про храм, що знаходиться біля монастиря, належить до 1531 року. З того часу служба у ньому припинялася лише у 1967–1968 роках на дев’ять місяців. З 1984-го священиком тут був отець Адам Матіюк. Багато старіших людей пам’ятають його й зараз. Він мав усі нагороди священика, його шанували парафіяни, пише газета «Новий погляд+» за 2 вересня.

У 1998 році отця Адама паралізувало, він був прикутий до ліжка. У 1999-му році настоятелем Петропавлівського храму села Світязь став отець Василь Дем'янчук, нині архімандрит Арсеній.

– З раннього дитинства я знав, що буду служити Богу і Святій Церкві. Це мрія всього мого життя, і вона здійснилася. Батьки підтримували бажання стати священиком. Але їм було важко змиритися з тим, що я, єдиний син у сім’ї, стану монахом, – пригадує Арсеній.

Народився у селі Черче Камінь-Каширського району. В 1993 році вступив до Волинської духовної семінарії. Починав священицьку службу в 1997-му в Свято-Покровській церкві села Самари-Оріхові Ратнівського району. Через два роки його призначили викладачем регентського училища у Володимирі-Волинському, де викладає й зараз.

– Коли я приїхав у квітні 1999 року до Світязя, йшов дощ. Було холодно, сиро, озеро здалося темним і сірим. Храм старий, протікав. Я подумав: «Боже, як я, молодий священик, дам цьому раду». Людей на той час на службу ходило мало. На моєму першому богослужінні було чоловік 60, а потім − ще менше. Та з Божою поміччю поступово почало приходити все більше і більше, − пригадує.

Перед його приходом, з часу хвороби отця Адама, помінялося шість священиків. Люди сприйняли його зі здивуванням: «Такий молодий, чому він нас може навчити, мабуть, і цей ненадовго». Але ось уже 18 років служить Господу і прихожанам, які полюбили його, а він – цей край і людей. Із Божою поміччю біля храму виросло ще два: «Ікони спорительниці хлібів» та «Преподобного Олексія, чоловіка Божого».

– Я можу поїхати в будь-яку частину світу, де є православний храм, і служити разом із їхніми священиками. Часто відвідую святу гору Афон, де богослужіння проходять грецькою мовою. Монахи дуже ревні в служінні Богу. Був там на свято ікони Божої Матері Скоропослушниці. Служба почалася о п’ятій вечора, а закінчилася о першій дня. Проте фізичну втому переважає те душевне піднесення, яке тоді відчуваєш. Коли знаходишся у таких великих святинях, душа і тіло преображається.

Отець Арсеній тішиться, що за ці роки багато людей почало приїжджати у монастир. Його надихає спілкування із прихожанами, яким завжди намагається приділити увагу. Радіє, як люди самі шукають дорогу до Бога.

– Важко й боляче, коли ти стараєшся пояснити християнину, допомогти йому вибратися з гріхопадіння, а він не хоче та не чує тебе. Господь кожному з нас дав свободу вибору і якщо немає бажання, то навіть Всевишній не може допомогти. Найбільше цінується ота дана нам Богом воля та свобода вибору. Але коли християни приходять до храму з вірою й щирим бажанням, то трапляються дива.

За ці роки служіння Богу таких прикладів чимало. Особливо вони почастішали після того, як у вересні 2001 року в храмі замироточила Чудотворна ікона Божої Матері.

– На превеликий жаль, молодь зараз менше цікавить віра. То все залежить від виховання. Дітям змалку потрібно прищеплювати любов до Бога, повагу до церкви. Як говорять у народі: «Гни дубка, поки гнеться». Так було споконвіків.

Найбільше піднесення та задоволення Арсеній відчуває під час звершення Божественної літургії. А у мирському житті любить, коли щось будується. Отримує неземне задоволення, коли бачить, як зростають стіни монастиря, як зводять свої оселі люди.

Розмовляла Світлана ЛОНЧУК

3

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39