Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Служити Богу і Святій церкві – покликання архімандрита Арсенія
11:42 04.09.2017
1989

Однією з найбільших святинь Шацького та й Любомльського районів є Петро-Павлівський чоловічий монастир у Світязі.

Перша згадка про храм, що знаходиться біля монастиря, належить до 1531 року. З того часу служба у ньому припинялася лише у 1967–1968 роках на дев’ять місяців. З 1984-го священиком тут був отець Адам Матіюк. Багато старіших людей пам’ятають його й зараз. Він мав усі нагороди священика, його шанували парафіяни, пише газета «Новий погляд+» за 2 вересня.

У 1998 році отця Адама паралізувало, він був прикутий до ліжка. У 1999-му році настоятелем Петропавлівського храму села Світязь став отець Василь Дем'янчук, нині архімандрит Арсеній.

– З раннього дитинства я знав, що буду служити Богу і Святій Церкві. Це мрія всього мого життя, і вона здійснилася. Батьки підтримували бажання стати священиком. Але їм було важко змиритися з тим, що я, єдиний син у сім’ї, стану монахом, – пригадує Арсеній.

Народився у селі Черче Камінь-Каширського району. В 1993 році вступив до Волинської духовної семінарії. Починав священицьку службу в 1997-му в Свято-Покровській церкві села Самари-Оріхові Ратнівського району. Через два роки його призначили викладачем регентського училища у Володимирі-Волинському, де викладає й зараз.

– Коли я приїхав у квітні 1999 року до Світязя, йшов дощ. Було холодно, сиро, озеро здалося темним і сірим. Храм старий, протікав. Я подумав: «Боже, як я, молодий священик, дам цьому раду». Людей на той час на службу ходило мало. На моєму першому богослужінні було чоловік 60, а потім − ще менше. Та з Божою поміччю поступово почало приходити все більше і більше, − пригадує.

Перед його приходом, з часу хвороби отця Адама, помінялося шість священиків. Люди сприйняли його зі здивуванням: «Такий молодий, чому він нас може навчити, мабуть, і цей ненадовго». Але ось уже 18 років служить Господу і прихожанам, які полюбили його, а він – цей край і людей. Із Божою поміччю біля храму виросло ще два: «Ікони спорительниці хлібів» та «Преподобного Олексія, чоловіка Божого».

– Я можу поїхати в будь-яку частину світу, де є православний храм, і служити разом із їхніми священиками. Часто відвідую святу гору Афон, де богослужіння проходять грецькою мовою. Монахи дуже ревні в служінні Богу. Був там на свято ікони Божої Матері Скоропослушниці. Служба почалася о п’ятій вечора, а закінчилася о першій дня. Проте фізичну втому переважає те душевне піднесення, яке тоді відчуваєш. Коли знаходишся у таких великих святинях, душа і тіло преображається.

Отець Арсеній тішиться, що за ці роки багато людей почало приїжджати у монастир. Його надихає спілкування із прихожанами, яким завжди намагається приділити увагу. Радіє, як люди самі шукають дорогу до Бога.

– Важко й боляче, коли ти стараєшся пояснити християнину, допомогти йому вибратися з гріхопадіння, а він не хоче та не чує тебе. Господь кожному з нас дав свободу вибору і якщо немає бажання, то навіть Всевишній не може допомогти. Найбільше цінується ота дана нам Богом воля та свобода вибору. Але коли християни приходять до храму з вірою й щирим бажанням, то трапляються дива.

За ці роки служіння Богу таких прикладів чимало. Особливо вони почастішали після того, як у вересні 2001 року в храмі замироточила Чудотворна ікона Божої Матері.

– На превеликий жаль, молодь зараз менше цікавить віра. То все залежить від виховання. Дітям змалку потрібно прищеплювати любов до Бога, повагу до церкви. Як говорять у народі: «Гни дубка, поки гнеться». Так було споконвіків.

Найбільше піднесення та задоволення Арсеній відчуває під час звершення Божественної літургії. А у мирському житті любить, коли щось будується. Отримує неземне задоволення, коли бачить, як зростають стіни монастиря, як зводять свої оселі люди.

Розмовляла Світлана ЛОНЧУК


20 листопада
Сьогодні
Вчора
18.11.2017
17.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин