Лікар «Лісової пісні» Тетяна Лопошук - про роботу, життєві знаки та сенс життя

04 Вересня 2017, 10:55
8837

Коли виникають проблеми зі здоров’ям, ми змушені звертатися за допомогою до фахівця. Тож, як важливо потрапити на прийом до кваліфікованого спеціаліста, який не тільки визначить причину недуги, але й підкаже методи боротьби з нею. Таким досвідченим лікарем є кардіолог санаторію «Лісова пісня», чарівна, щира та доброзичлива жінка Тетяна Лопушук, яка нещодавно відсвяткувала полудень віку, пише газета «Новий погляд+» за 2 вересня.

− Побачила перший промінчик сонця у селі Столинські-Смоляри, де й минуло щасливе дитинство. У хаті завжди панував мир і спокій. Усі проблеми вирішували спільно, бо не було між рідними таємниць. Закінчила тут школу та вступила до Ковельського медичного училища, де провчилася чотири роки, − розповідає Тетяна Володимирівна.

Після закінчення почала працювати в Згоранах. Через два роки вийшла заміж. Її серце полонив гарний хлопець, односельчанин. До того ж, вони однофамільці. На цьому збіги не закінчилися. Як виявилося, подружжя ще й дні народження святкує в один день – 17 серпня. Тож не вірити в те, що це – доля, не було причин.

− Я ще два роки після одруження пропрацювала у Згоранах і вступила до Тернопільського медичного університету. Навчалася там шість років стаціонарно, бо це не та професія, яку можна було б опанувати самостійно. Від знань та вмінь лікаря залежить найголовніше – здоров’я кожного пацієнта, − зауважує досвідчений кардіолог.

Інтернатуру Тетяна Володимирівна проходила в Луцьку та Шацьку. Працювати у санаторії «Лісова пісня» почала одразу після закінчення вузу. Вона тут росла як спеціаліст і не просто набувала досвіду, а вбирала знання, наче губка. Їй хотілося не тільки добре виконувати роботу, а й докладати максимум зусиль для оздоровлення пацієнтів. Адже переконана, що лікар – це не професія, а покликання.

− На запитання: що з моєї практики найбільше запам’яталося, завжди відповідаю, що такого немає. Для мене не існує поняття «незвичайний випадок», бо сприймаю недуги кожного пацієнта, як свої. Стараюся допомогти, спираючись на власний досвід, знання та вміння.

Тетяна Володимирівна втішається тим, що працює в хорошому колективі, де кожен хоче допомогти і підказати один одному.

– Якщо тебе оточують люди з доброю душею та відкритим серцем, то на таку роботу хочеться не просто йти, а летіти, – наголошує співрозмовниця.

Разом із чоловіком виховують сина, який пішов маминим шляхом − обрав професію лікаря. Зараз проходить інтернатуру в Шацьку.

− Він визначився сам із справою, якій хоче присвятити життя. Ми не наполягали. Вважаємо, що людина може досягти успіху, коли займається тим, що до душі. Поки син не отримав направлення на роботу, насолоджуємося кожною хвилинкою, проведеною разом. Ніхто не знає, куди може занести життя і як часто будемо бачитися потім. Але будь-яке рішення підтримаємо: лиш би йому частіше всміхалася доля, − з материнською теплотою розповідає Тетяна Володимирівна про найдорожчого у житті.

− Часто чую, як люди кажуть, що хотіли б щось змінити. В такі миті радію, що маю хорошу сім’ю, улюблену роботу, вірних друзів і доброзичливих колег. Мене абсолютно все влаштовує. Молю Бога, щоб так було завжди.

Ірина МАЇЛО

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024