НЕЗАЛЕЖНІ: у свободі вибору, можливості бути собою і не соромитися свого походження
День незалежності України – день, який настав 26 років тому. А скільки подій передувало йому. Скільки кроків було зроблено багато століть перед цим днем, щоб ми, нащадки українців, змогли відчути цю незалежність. Держава – це її народ, а отже, незалежними стали ми, українці: у свободі свого вибору, у можливості бути собою, не соромитися власного походження, зрештою, заявити про себе, сказати на повен голос, що ми є.
І важко чути цинічні слова тих, хто каже, що незалежність нам дісталася дуже легко, що вона виборюється тільки зі зброєю, і що все, що відбувається з нами тепер, закономірно. Так може казати тільки той, хто не втратив близьких у цій війні. А хіба ми не утверджували право бути? Наші пращури виборювали незалежність від часу створення Київської Русі, коли треба було об’єднувати землі, незважаючи на чвари між князями, і одночасно боронитися від набігів загарбників; руху Колїївщини; епохи козацтва, часів народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького; створення Української Народної Республіки (у її складі проголошено Холодноярську), яка згодом об’єдналася із Західноукраїнською в день Соборності; до часу, коли діяла Українська повстанська армія; появи Народного руху…
Без усіх цих подій ми навряд чи могли би стати незалежними. Рік за роком, десятиліття за десятиліттям, сторіччя за сторіччям викарбовувалась наша незалежність, від початку народившись з ідеї про волю і аж до втілення цієї ідеї. З покоління в покоління українці вірили в те, що свобода бути унікальними і самобутніми, а не приниженими і гнаними, колись втілиться в життя. Чи вдячні ми нашим пращурам за цей, можна сказати, подарунок – незалежність? Кожен, певною мірою, так. У нашій боротьбі проти того, що нам чуже й неприйнятне, що викликає в нас відчуття внутрішнього спротиву.
І тоді наша незалежність стає якоюсь мірою залежною, коли ми об’єднуємося в боротьбі за те, що вважаємо правильним, з нашими однодумцями під мирним небом і під небом сходу України. Хтось бачить війну на власні очі, хтось у нічних маревах після всього, що пережив, ставши учасником цієї війни, а хтось бачить у снах тільки уявлення про війну, усотавши враження від побаченого по телевізору. Війна страшна у будь-якому прояві – і наяву, і в сні. І єдине, що нам залишається – вірити, що ця війна колись закінчиться.
Мені сьогодні снилася війна –
Страшна, ядуча, ненажерна, хтива.
Не там, не десь, а зараз, тут вона
В подобі людській тішиться і виє.
Це моторошно – втратити слова,
Не мати сліз, не бігти, не кричати,
Лиш бачити, що мова всіх – німа,
А за спиною – янголи на чатах.
Шукати виходу, іти, іти, іти…
І ось, здається, вже натрапити,
І засідки, пастки, кущі, дроти,
Надію, як свічу в тумані, втратив ти.
Згубитись… дула танків, неба гул…
І зброя, зброя у руках – не пензлі й глина!
Гіркотний запах згарищ, крові, куль…
Вже Бог з небес спуститися повинен…
Мені сьогодні снилася війна…
Молімось, щоб скінчилася вона.
Іванка Волинянка