Фундатору шкільних лісництв Волині Миколі Моісеєнку - 80

21 Серпня 2017, 22:10
3255

Людину, яка поєднала свою любов до лісу із професією - мабуть, можна назвати щасливою.

50 років зі свого 80-річного життя Микола Михайлович Моісеєнко віддав лісу та роботі у Шацькому лісовому коледжі. Саме в навчальному закладі він викладав лісову ботаніку, прищеплюючи не одному поколінню випускників любов до природи рідного краю, навчаючи плекати та примножувати лісові багатства.

21 серпня ветеран лісової галузі, знаний і шанований в селищі чоловік відзначає поважний життєвий ювілей - 80-річчя з дня народження.

«Лісівники, як військові - завжди в строю. Колишніх лісівників не буває», - уточнює працівник із 50-річним стажем.

--Здається, ніби я зовсім недавно приміряв на себе форму лісівника, а вже багато років минуло з тієї пори і життя відрахувало вось­мий десяток, - поринає в минуле відомий на Волині лісівник.

Та у це важко повірити: він такий же, як і десятки років назад: завжди усміхнений, прямолінійний, з оптимізмом дивиться у майбутнє.

Народився Микола Моїсеєнко 1937-го року в с. Ледешнє Климовицького р-ну, що в Могильовській області Республіки Білорусь. Ліс увійшов в його життя ще в ранньому важкому воєнному дитинстві і врізався в пам'ять як притулок для народ­них месників, котрим допомагали підлітки-брати. Батько, як і його чотири рідних бра­ти, не повернувся з війни, а невдовзі помер­ла й мати, тому виховувався малий Микола в родині старшого брата на Луганщині. Там закінчив школу і звідти відправився у «ве­лике плавання». Ніколи у житті не сподівався на щасливий випадок, покладався лише не власні сили.

- На старті до­рослого життя «скуштував» романтики: до служби в армії поїхав на будівництво ГЕС у Карелію, - розповідає Микола Михайлович. - Мальовнича природа цього краю ще більше розпалила в мені любов до широких лісових просторів, життя у дружбі з природою, а ліс відкрився мені в усій своїй красі і значимос­ті пізніше, коли, вже відслуживши три роки в армії, 1959-го вступив до Львівського лісо­технічного інституту на лісогосподарський факультет. Та попереду була служба в лавах радянської армії. Служити і одночасно вчитися в полку зв'язку мені довелося в Москві, а згодом як молодший військовий командир-зв'язківець служив у Празі радистом-оператором, -- при­гадує лісівник. - Ми забезпечували зв'язок держав-учасниць колишнього Варшавського договору. 1964-го року я успішно закінчив вищезгаданий вуз і, попрацювавши кілька мі­сяців у Свалявському лісокомбінаті, переїхав зі своєю молодою дружиною на Волинь. Вона народилася неподалік Шацька, а доля звела нас на Закарпатті.

До речі, 1 вересня буде 55 років, як Микола Михайлович та Галина Степанівна поєднали свої долі на весільному рушничкові.

На Волині кар’єра лісівника розпочалася з Цуманського лісництва, першим щаблем якої стала посада помічника лісничого, а згодом - інже­нера з охорони і захисту лісу й аж до посади лісничого. В той час лісова галузь цього сели­ща чи не на всю Україну славилася трудовими здобутками, а молодий лісничий додав до них створення шкільного лісництва, що стало но­виною для лісової галузі нашої держави.

-Такими були вимоги часу, - каже Микола Моісеєнко. - Шкільні лісництва позитивно впливають на формування особистості дітей і вибір життєвого шляху. За час його існуван­ня понад 60 випускників стали лісівниками і отримали відповідну освіту. Багато сьогодні працюють у лісовому секторі не лише Волині, а й України і держав близького зарубіжжя. А всі, хто вибрав іншу стежку у житті, наза­вжди стали добрими помічниками тих, для кого лісова справа - ціль життя. Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що ліс має ве­ликий вплив на навколишнє середовище, тому неможливо займатись охороною природи без залучення до цієї роботи молоді. Суспільству потрібне виховання майбутнього покоління з великим багажем знань про природу. А для розвитку лісової галузі важливо, щоб моло­ді люди вже зі шкільної парти всесторонньо усвідомлювали екологічну, економічну і соці­альну значимість лісів для рідного краю та всі­єї планети. Віриться, що зі шкільних лісництв виросте достойна зміна, за якою - майбутнє галузі.

Сьогодні колишнє починання цуманського лісничого виросло в цілий рух, який зібрав під свої знамена всіх, хто не може не любити ліс, хто готовий його вивчати, ростити і берегти. Нині в лісовій галузі області є десятки таких лісництв, представники яких щороку збираються в Шацьк на зліт.

1974-го Ми­колу Михайловича призначають голо­вним лісничим Шацького учбово-дослід­ного лісництва, проте ця посада не стала останнім щаблем у його кар'єрі: 1989-го він очолює Шацький держлісгосп, по­єднуючи цю роботу з обов'язками ди­ректора Шацького лісового технікуму. Закрутилася праця в лісовому підприєм­стві, яке протягом року було занесене на обласну Дошку пошани: зашуміли моло­ді насадження лісових плантацій, на око­лиці Шацька піднялися цехи із перероб­ки деревини, запрацював консервний цех і цех виробів із лози, поїхали в сільські господарства області вантажівки з хвой­ним борошном, запахло скипидаром... Водночас зі студентських аудиторій тех­нікуму вийшли нові покоління волин­ських лісівників, які сьогодні трудяться в усіх куточках колишнього СРСР.

1

 

Протягом десятиліть, які Микола Мойсеєнко прожив у Шацьку, двічі обирався депутатом Шацької районної ради, шість разів - у селищну раду. Він був один з ініціаторів ство­рення Шацького району. Він із тих людей, на котрих трима­ється будь-яка справа. Усі якості, за яки­ми цінують хороших працівників, при ньому: професійні знання, великий до­свід, почуття відповідальності і власної гідності, які не дозволяють відступати за будь-яких обставин, вміння працювати з людьми.

Люди в цей світ приходять і відхо­дять. Але проростають корінням у дітях і онуках, у рідній землі, для якої працю­ють і творять. Син Олександр і донька Руслана продовжили шлях батька, ство­ривши династію лісівників. Обоє вони навчалися в Львівському лісотехнічно­му інституті, а Руслана залишилась у вузі на посаді викладача кафедри еколо­гії. Закінчили вузи вже й онуки. Є ким пишатися ветеранові-лісівнику, є що згадати, приємно подивитися на гаї і ді­брови, створені не без його дбайливих рук, зустрітися з колишніми випускни­ками лісового технікуму, яких навчав і давав путівку в життя. «Колишніх лісів­ників не буває», — любить повторювати Микола Михайлович і не залишається поза професією навіть у свої майже вісімдесят.

Наостанок співрозмовник запросив мене до свого обійстя, що неподалік від лісового коледжу. Воно в сосновому лісі. Тут не можна не звернути увагу на по­рядок і відчуття господарської руки: до­бротний просторий будинок, чистий і зі смаком облаштований двір, великий сад. Плодові дерева — викохані яблуні і груші, вишні й абрикоси, гуси і кури... На цьо­му, напевно, можна поставити крапку. І, підбиваючи підсумки, з упевненістю заявити, що колишній лісничий експе­риментального Шацького лісництва про­жив не даремно. Він виростив сина, який пішов слідами батька, посадив дерево. І не одне, а цілий ліс.

За матеріалами статті Петра Чечелюка, журнал «Лісовий вісник»

1

 

Коментар
19/03/2024 Понеділок
18.03.2024
17.03.2024