Листоноші із Шацька подарували велосипед від газети "Сім'я і дім"

Курортний сезон на волинських озерах у розпалі, проте не всі мають змогу поніжитися під червневим сонцем чи скупатися у лагідних водах Світязя. Для мешканців Шацька початок літа – це здебільшого новий етап нескінченної селянської праці. Комусь треба своє господарство доглянути, хтось чкурне на заробітки до Польщі, хтось прийматиме туристів або випікатиме знамениті шацькі пончики для відпочивальників.

У Валентини Омельчук, листоноші місцевого поштового відділення, теж буде чимало клопотів, – пише «Сім'я і дім» за 22 червня.

Цьогоріч пані Валентина – мама двох випускників: дочка Вікторія закінчує 11-й клас, а син Іван – 9-й. Обоє продовжуватимуть здобувати освіту, тож головна батьківська турбота – «вивести дітей у люди». А ще – дати раду чималому господарству (корова, кінь, свині, кури), прополоти город. Після вранішніх клопотів жінка поспішає на роботу у відділення поштового зв’язку.

– У мене активний спосіб життя: прокидаюся о шостій ранку і на ногах аж до самого вечора, – хоч і важко доводиться, але в словах пані Валентини нема жодних нарікань. – Удома так само й чоловік трудиться, а мені і мама допомагає, і діти, бо ж дорослі вже. Гуртом справляємося.

1

На пошті Валентина Омельчук працює понад 10 років. У Сокалі, що в сусідній Львівщині, здобула фах хіміка-лаборанта. У Чернігові проходила навчально-виробничу практику. Каже, тоді й не думала, що можна залишитися в більшому місті, будувати там майбутнє.

– Додому мене тягнуло, на Волинь. Не було думки кудись вирватися. Повернулася у рідний Шацьк, тут заміж вийшла, так і склалося життя, – усміхається жінка.

Після отримання диплома роботи за спеціальністю тут не знайшлося. Спершу Валентина була обліковцем у колгоспі, поки той ще існував. А згодом доля розпорядилася так, що жінка почала працювати з газетами. Спершу продавала пресу в кіоску. А згодом стала листоношею. Ось уже скоро 11 років, як доставляє людям свіжі газети й журнали. Щоразу має обійти кількасот дворів. Щодня Валентина намотує до двох десятків кілометрів, тож велосипед – незамінний помічник у роботі. Адже для листоноші важливо всю пресу доставити вчасно. Днями чотириколісний друг пані Валентини вийшов із ладу, тож пригодився новенький ровер, привезений у подарунок від газети «Сім’я і дім».

– Велосипед – мій важливий робочий інструмент, – каже жінка. – Від нього залежить швидкість доставки, а значить, і те, чи отримають краяни свіжу інформацію вчасно.

Окрім оперативності, фах листоноші потребує ще й неабиякого вміння налагоджувати контакт з людьми, бути трохи психологом, уміти вислухати, а то й розрадити.

– Шачани в нас добрі, то й поспілкуєшся, поки находишся, – мовить пані Валентина. – То вони мені якісь новини розкажуть, то я чимось поділюся. Робота з людьми хоч і важка, але ж і цікава. На початках було складно, але коли зі всіма познайомилася, то й легше стало, вбулася.

Перед тим, як почати розносити кореспонденцію, Валентина ознайомлюється зі всіма новинами: любить бути в курсі всього, що відбувається, та й розмову легше підтримати. Особливо охочі погомоніти люди старшого віку: і про погоду кількома словами перекинутися, і останні новини обговорити, і про долі краян дізнатися.

Робочий день у Валентини Омельчук ненормований: не завжди вгадаєш, о котрій годині остання газета лежатиме в поштовій скриньці адресата. Люди звикли отримувати свіжу пресу вчасно, тож підводити не випадає.

В озері листоноша поки що не купалася – все нема коли. Відпочинок на пляжі може собі дозволити хіба що у великі свята.

– Хай уже якась неділя випаде, – відмахується.

І хоч таких неділь випадає в сезон щонайбільше п’ять, Валентина не засмучується.

– У Шацьку мені добре жити, – підсумовує. – Усіх знаю, та й природа така, що не намилуєшся нею: озера, краєвиди… Мої колежанки з пошти хоч і нетутешні, а все одно кажуть, що ліпшого місця, ніж наш край, не знайти.

Оксана КОРНІЄНКО