Шацьк: члени УТОСу відвідали незрячих
-
-
>
-
>
-
>
2164
Які проблеми мають люди, які бачать світ у всіх його кольорах та деталях тільки частково або не бачать його зовсім? Чим живуть і як?
Днями голова Любомльської ГМТПО УТОС Ігор Мороз, секретар організації Алла Гурняк та член правління Костянтин Чесноков відвідали членів організації в селах Шацького району.
Спочатку вони завітали до оселі незрячих Кузьмич Ганни Марківни та її сина Олексія із села Затишшя.
Вони обоє - неповносправні, правда, Ганна Марківна - інвалід ІІ групи з дитинства по зору, а син Олексій має І групу інвалідності з дитинства по зору. Живуть вони у добротному будинку, тримають невелике господарство (свиней, курей, качок), обробляють город. Олексій каже, що поки пенсії на життя вистачає. Допомагають по господарству й сестра з чоловіком, які донедавна жили разом з Ганною Марківною та Олексієм, а тепер переїхали жити в село Мельники. Алла Гурняк запросила Олексія взяти участь у пісенному конкурсі, який відбудеться наступного року серед членів товариства незрячих (хлопець навчився грати на гітарі та баяні у Клеванській музичній школі та був активним учасником культурних заходів, які проводила організація незрячих).
77-річний житель села Піща Василь Писачук живе разом з дружиною, сином та невісткою, які його доглядають. Має проблеми зі здоров’ям, тож вдячний членам УТОСу за матеріальну допомогу. Ігор Мороз розпитав його про життя-буття, проблеми та потреби.
У селі Пулемець проживає двоє членів товариства незрячих, до яких завітало керівництво міжрайонної організації УТОСу - Софія Гарчук та Іван Сидорук. Софії Калинівни вдома не застали, тож пакунок з крупами передали сільському голові Василю Демедюку.
Івана Сидорука застали вдома. Зараз він проживає в одному дворі зі своєю племінницею та її сім’єю, допомагає їм по господарству. Чоловік запитав, чи є можливість придбати наручного голосового годинника, який би повідомляв час, бо ті годинники, які продаються в Шацьку, часто ламаються і ремонту не підлягають. Алла Гурняк зазначила, що в Україні зараз цих годинників не виробляють, оскільки завод, який займався їхнім виробництвом, знаходиться на окупованій території.
До Миколи Дрозда, жителя села Ростань, керівництво УТОСу завітали в останню чергу. Щирі товариські обійми на початку зустрічі змінилися дружньою розмовою. Зараз чоловік живе з матір’ю, доньками та внуками. Головна цінність для цих людей - хороші стосунки в родині, де кожен член сім’ї відчуває підтримку та розуміння рідних. Микола Дрозд є членом правління товариства незрячих, раніше майже жодного разу не пропускав збори організації, бо саме в їхньому товаристві мали змогу обговорити проблеми, поділитися болями і радощами, підказати, куди звернутися в тій чи іншій ситуації.
Усім, кого відвідували, Ігор Мороз вручив пакети з крупами. Звичайно, що це - лише крихта з того, що хотілося б дати людям, які й так обділені долею. Але проблема - у фінансуванні організації. Наприклад, на цей рік з Любомльського бюджету на громадську організацію виділили 13 тис.грн., з бюджету Шацького району - 1 тис.грн. В Ковельській організації також ситуація не краща, яку профінансували на початку року на 2 тис.грн. Але незрячі сподіваються, що кошти на потреби організації будуть до кінця року виділені додатково.
А за допомогу в організації відвідин членів товариства незрячих висловлює щиру подяку Шацькій районній раді та райдержадміністрації.
