У 90 років Ірина Шепеля плете круглі хідники та шиє на швейній машинці

03 Травня 2017, 22:40

2864

Славний життєвий ювілей відміряла доля жительці села Кропивники Шепелі Ірині Артемівні. Першого травня жінка відзначила 90-річчя від дня народження.

Гамірно було в цей день у хаті поважної ювілярки, бо привітати зі славною датою турботливу маму та улюблену бабусю та прабабусю зібралися сини, невістки, внуки та правнуки.

Нелегка доля видалася на цілих 90 років. Народилася бабця Ірина в селі Кропивники. Батько, в якого на руках після смерті молодої дружини та дітей залишилася лише одна донька Уляна, одружився вдруге. І вже згодом у новій сім’ї з’явилося ще п’ятеро дітей, в тому числі й Ірина. Згадує жінка тяжкі довоєнні роки, коли вчитися довелось у трьох класах польської школи, та період війни, коли від рук гітлерівців загинули чимало односельчан, було спалено сусіднє село Вілицю.

Одразу після війни працювала в полі у новоствореному місцевому колгоспі, потім завідуючою у дитячому садку (зараз там розташований сільський ФАП). У 1947 році молоду та вправну дівку посватав місцевий парубок, учасник бойових дій Федір Шепеля. У мирі та злагоді прожило подружжя цілих 60 років. Правда, рівно десять років тому серце ветрана війни перестало битися...

У 50-60-х роках у дитсадку села Кропивники виховувалось до 60 дітей. І в ясла брали навіть кількамісячних діток, яких ще пеленали. Ірина Артемівна в садочку виконувала і функцію няньки, і завідувача, і приймальника продуктів, і бухгалтера. Після десятирічної роботи в дошкільному закладі повернулася знову працювати в артіль у місцевий колгосп. За яку тільки роботу разом з іншими жінками не доводилось братися: обробляла огірки та терла льон, працювала на фермі телятницею.

А як тільки мала вільний час - сідала за улюблене шиття. З Шацької пошивної вправній майстрині привозили матерію, з якої та шила сукні, спідниці, штани, куфайки та ще багато чого. Потім відправляли все це назад у Шацьк. Любили замовляти одяг у Ірини Артемівни місцеві модниці та жінки із нестандартною фігурою, бо знали, що вона зуміє навіть на око прикинути фасон одягу та вгадати з розміром. Привозили замовлення жінці і з сусідніх сіл Прип’яті та Плоского.

Бувало, прийдеш з ферми і сідаєш до півночі шити, - пригадує ювілярка.

Та ще й тепер Ірина Артемівна не покидає улюбленого заняття, бо той попросить дещо підлатати, інша сусідка ще щось принесе. Правда, зір за роки став гірший, тому за улюблену машинку сідає вже зрідка, при потребі.

Аби не сумувати та згаяти час, вдень Ірина Артемівна береться за плетіння круглих хідників із смужок зі старого одягу. За цим заняттям могла сидіти з шести годин ранку.

Дивується тепер лише одному: у людському світі панує жага до збагачення, що переростає у маніакальну ідею. Простій жінці із села цього ніяк не зрозуміти, бо багатство для неї - в родині, в хороших стосунках з рідними та односельчанами.

Навіть тепер за щире слово, хорошу вдачу та мудру пораду дякують бабі Ірині не лише внуки, а й правнуки, бо життєва мудрість її – найбільший скарб.