Ліквідатор аварії в Чорнобилі: «Ми ловили гігантських карасів, проте їсти їх не наважувалися»
-
-
>
-
>
-
>
1842
Сьогодні, 26 квітня, роковини Чорнобиля. Катастрофа, що зруйнувала мільйони життів і перевернула світогляд цілого покоління, не пройшла непоміченою і для жителів Шацького району.
4 травня 1988 року Степана Дибалюка та Василя Зубчика, жителів Шацька, викликали у військкомат. Після проходження комісії чоловіків відправили в Чорнобильську зону.
– Мене призначили водієм у санітарній частині. Щодня отримував ліки й підвозив їх до місць, де інші ліквідатори «хоронили» села: викопували ями й бульдозерами згортали в них будівлі. Надавали медичну допомогу й місцевому населенню, що проживало за 30-кілометровою радіаційною зоною, – пригадує Степан Дибалюк. – Кожен мав на собі прилад, який показував індивідуальну дозу радіації за день, тиждень. Кожного дня потрібно було митися. Воду з місцевих криниць не пили, привозили нам мінеральну. Їжу готували з екологічно чистих продуктів, які нам давали. Особливо запам’яталася чорнобильська риболовля. Гігантські жирні карасі чіплялися на гачок вудочки, а одного разу ми витягнули навіть сома! Наловимо, бувало, риби, насмажимо, а з’їсти не наважуємося: здоров’я ж цінніше. Жили ми тоді в лісі в наметах, спали на двоярусних ліжках. Хоч повістки в кожного були на 6-місячний термін, але стільки часу нікого не тримали. Через три місяці я вже був вдома.
– Я теж отримав призначення водія, – доповнює колегу Василь Зубчик, водій автобуса Шацького лісового коледжу. – Возив командира полку до місць захоронення сіл, де він контролював роботу ліквідаторів. Прокидався о 7-й ранку і до самої ночі не відпускав керма автомобіля, проїжджаючи за день до 300 км. Дозу опромінення мені визначали за кількістю годин перебування в зоні найбільшої радіації. За чотири місяці роботи опромінення організму становило п’ять бер. А це був максимальний показник, при якому ліквідаторів мобілізовували додому. На зміну їм прибували інші.
Обоє шачан мають статус ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС ІІІ-ї категорії. У Степана Дибалюка різко погіршився зір після перебування в зоні катастрофи, дошкуляють болі в серці. Особливої підтримки від держави не відчували ніколи. Вважають, що гідно виконали свій обов’язок, дякують Богу, що постраждали менше за тих, кого призвали на ліквідацію в 1986-му.
Впевнені, що Чорнобиль – це трагедія тисячоліття, яка нагадує про себе страшними хворобами людей, високим рівнем смертності і лякає таким же похмурим майбуттям.
Мирослава Цюп’ях
