Доброволець з Підманове на псевдо Джон воював у Донецькому аеропорту і тримав оборону Пісок

Коли почалася агресія Росії проти України – тисячі відданих українських синів і дочок пішли на фронт добровольцями. Ті, хто з власної волі став зі зброєю на захист держави, залишивши сім’ю, роботу, навчання, згодом склали ідеологічну основу нової української армії.

Сьогодні, 14 березня, країна вперше відзначає День українського добровольця.

День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

Ві­та­лій Величко з села Підманове – перший у Шацькому районі військовий доброволець. У 2014-му, з початком воєнних дій на Сході, 58-річний захисник прой­шов жорсткий відбір і вишкіл у навчальному війсь­ко­вому центрі «Десна» і став бійцем окре­мого батальйону Доброволь­чого Українського Корпусу «Пра­вий сектор». Солдат потрапив у список тих, хто найкраще опа­ну­вав мистецтво ведення бо­йо­вих дій в умовах АТО

– Серед тих, кого «заб­ракували», були значно молодші за мене. Одні за станом здо­ров’я не підійшли, інші не ви­ко­нали нормативи чи мали заве­ли­кий живіт. Я ж у повному об­мун­ди­руванні, бронежилеті, з ав­то­матом без особливих труд­нощів долав 30-кілометрові відс­тані, вкладаючись у час, – зга­дує Віталій Васильович.

Далі – ще один період поси­леної підготовки під Донецьком. І, нарешті, передова – нез­до­ланна висота для сепара­тис­тів, якою став аеропорт з його героями кі­боргами. Зразу, зі слів сол­дата, було туго зі зброєю. Але бук­вально через місяць він уже мав автомат, гранати. Була пот­реба лише у приладах нічного ба­чення, тепловізорах. Волон­тери, які доїжджали до бійців, забезпечували теплим одя­гом, взуттям.

Поки боєць на псевдо Джон дібрав собі теплі, легкі і зручні берці, наму­чився з тими, які видали в Лу­цьку: по 5 кг кожний, халява – до колін. У такому взутті за­лед­ве міг ногами ворушити. Мав тоді Віталій Величко легкого 8-кі­лограмового бронежилета з за­хистом для шиї і плечей, каску – вже четверту. Три по­перед­ніх, які забував прис­теб­нути, були збиті оскол­ками чи вибу­ховими хвилями.

Пригадує Донецький аеропорт періоду 2014 року. Все навкруги розбомблене, злітна смуга зни­щена, танки буквально плав­ля­ться під шквалом вогню, життя кожного бійця – на волосині.

– Не наступали тоді, тільки ут­римували позиції – така була команда. Сепари били по нас з різного виду зброї, постійно орудували снайпери, часто навіть го­лову не можна було підняти. А ми – їм у відповідь. Я хоч з мате­ма­тикою не дуже дружив у школі, проте швидко навчився робити на карті розрахунки, пристрі­лювати пушку і бити точно, на будь-яку відстань, у бік ворога. Яка тільки є зброя, я всю опа­ну­вав, умію водити танк, – діли­ться воєнним досвідом солдат.

В той час велику допомогу солдатові надавали волонтери з Шацька «Небайдужі».

Пересилали маскувальні сітки, рації для хлопців, продукти, одяг.

-Ніколи не забуду телефонні дзвінки від волонтера Каті Бондаренко. Вона запитувала про самопочуття, про здоров’я, про потреби, завжди вміла підтримати, підбадьорити. Дякую їй і всім, хто допомагав.

Кожні 2-3 дні в аеропорту від­бувалася ротація війсь­ко­вих. Виснажені бійці отримували можливість вис­па­тися, поїсти га­рячих страв, по­ра­нені – підлікува­тися.

Серед кіборгів не було ні випадкових людей, ні боягузів.

Терористи готові були давати за голову кожного по 10 тисяч до­ларів. А кіборги чекали наказу йти в наступ.

-Так, сили були нерівні. Проте ми стояли за Україну і готові були на все заради перемоги, - згадує боєць. – А з якими людьми мене звела там доля! Пліч-о-пліч воював із юним героєм-кіборгом Сєвєром. Ходили на позиції із Сергієм Мокренком з Шацька. Найкращих синів України війна забрала…

Згадуючи Сергія, який загинув наприкінці лютого в бою за Світлодарську дугу, Джон розповідає, що він був відчайдухом, нічого не боявся, рвався на «передок» і горою стояв за своїх побратимів.

-Пам’ятаю, як Сергій просив мене, щоб я допоміг йому потрапити в Донецький аеропорт у розпал бойового протистояння. І він таки добився свого. 10 днів у самому пеклі війни – довше ніхто з бійців не витримував. Потім були Піски, з яких я вивозив Сергія. Казав йому - досить із тебе війни, боявся за нього, молодий, має жити, а не під кулі себе підставляти. Після нового року телефонував йому, хотіли зустрітися, поговорити про створення в Шацьку «Варти порядку». Не судилося. Хай земля буде пухом герою.

Сам Віталій Величко після аеропорту 3,5 місяці служив у Пісках. Контузія, осколкове поранення, як наслідок – травмоване око, розбита колінна чашечка. Здавалося, що війна для бійця, який втратив праве око і переніс складну операцію на нозі, закінчилася. Проте інвалід війни 3 групи, підлікувавшись і набравшись сил, повернувся в свій 5-й батальйон. Як старійшина, воїн із досвідом, який володіє всіма видами зброї, знає все про військову техніку, Віталій Васильович вчить молодих усіх тонкощів  воєнного ремесла. На даний час перебуває в військовому резерві і за потреби готовий у будь-яку мить стати на захист України.

Вдома теж не сидить склавши руки, очолив Шацьке громадське формування «Варта порядку». Зі слів бійця, як тільки організація отримає транспорт, відразу приступить до виконання своїх обов’язків. У мирному, проте корумпованому Шацьку роботи вистачить. Спільно з прикордонниками і представниками поліції охоронятимуть громадський порядок, запобігатимуть злочинам і викриватимуть їх, здійснюватимуть рейди.

Віталій Величко нагороджений  медалями «За оборону рідної держави», «За вірність українському народу», «За вірність українському народу», «За оборону Донбасу».

Вітаємо українського добровольця Віталія Величка зі святом.

Дякуємо за мужність, жертовність і готовність боронити Україну!

Мирослава Цюп’ях.