До мирного життя звикати важко, на війні – простіше

06 Грудня 2016, 20:00

1771

Серед тих, хто в останні роки війни на сході став на захист незалежності України та гідно виконав свій обов’язок – 21-річний шачанин Богдан Шалімов.

Після закінчення Шацької ЗОШ І-ІІ ст. Богдан пішов навчатися до Львівського професійного політехнічного ліцею, щоб здобути професію слюсаря з ремонту автомобілів і електрогазозварювальника. В жовтні 2013 року вісімнадцятирічного юнака призвали на строкову військову службу. Каже, що втікати від служби у Збройних силах не було навіть і думки, бо переконаний, що кожен чоловік має виконати свій обов’язок, потоптати берці по плацу, відчути усі переваги справжнього солдатського життя.

Служити потрапив у Донецьку військову частину у внутрішні війська. З початком подій на Майдані їхню частину кинули підтримувати порядок під час мітингів. В ті місяці побачив двояку сутність мітингувальників: одні боролися за свої права, інші – усіма способами виявляли зневажливе ставлення до тих, хто просто стояв по інший бік Майдану та змушений був виконувати накази своїх командирів. Зі зброї, розповідає Богдан, мали на той час лише газові балончики та щити.

У березні 2014 року їхня частина повернулася назад у Донецьк, а вже через два дні строковикам наказали охороняти адмінбудівлі.

Добре пам’ятає й про перші заворушення, які розпочалися у Донецьку. 29 червня відбувся останній штурм їхньої військової частини «ввічливими людьми», від якого ледве відбилися та змушені були передислокуватися в аеропорт Маріуполя. Батькам же Богдан сказав, що їх уже давно перевели у військову частину на Харківщині.

У Маріуполі розпочалися бойові будні. Тож ще будучи солдатом-строковиком, довелося стати на захист України від російської окупації, неодноразово брати участь у бойових діях.

29 травня 2015 року Богдан Шалімов звільнився в запас, маючи посвідчення учасника бойових дій. Про той період розповідає неохоче, бо багато чого довелося пережити, а згадувати про це йому боляче.

Через рік хлопець вирішив піти на контрактну службу до лав Збройних сил України.

-Коли війна в країні – то чого ховатися? А коли починають розпитувати, як там воювати, скількох «сєпарів» убив, відповідаю, що військкомат відчинений, хто хоче побачити – йдіть і служіть, переконаєтеся в усьому на власні очі, - розповідає Богдан.

Прослуживши півроку (саме на такий термін був підписаний контракт), у листопаді повернувся додому.

До мирного життя звикати важко, на війні – простіше: щоденний страх переростає у буденну звичку, тож на нього бійці вже не звертають увагу. А тут, в мирному житті, людині, яка, як це страшно не звучить, звикла до війни, важко віднайти себе, визначитися з життєвими пріоритетами, знайти роботу до душі. Поки що Богдан хоче побути вдома, з батьками, спілкується з друзями та рідними. Можливо, для когось він – не той хлопець, який три роки тому пішов служити до війська, бо солдатська служба змінює юнаків, спонукає переосмислювати життєві пріоритети, цінності, а війна, де неодноразово доводиться бачити смерть своїх бойових побратимів, каліцтво чоловіків у розквіті сил – й поготів.

Та життя триває, де б воно не було: тут, у мирному краї, чи там, у Донецьку-Луганську, де, попри все, гідно виконують свій обов’язок тисячі наших чоловіків – захисників Вітчизни.

Зі святом вас, українські воїни!