Піща: лісівники започаткували качину династію

17 Жовтня 2016, 13:20
Микола Пех та Іван Корень кличуть крячок на вечерю 2591 Джерело: volga.lutsk.ua
Микола Пех та Іван Корень кличуть крячок на вечерю
Дикі качки не бояться ні дощу, ні грому, ні спеки. Але неволя їм страшніша за дощ, грім і спеку, разом узяті. Навіть за постріли мисливців, які люблять їх випроводжати у вирій… 
 
Але качки, які живуть у ставку Піщанського лісництва ДП «Шацьке УДЛГ», потребують особливого розмислу, - пише Волинська газета.
 
З диких качиних яєць вони народилися на Рівненщині. У тритижневому віці виконуючий обов'язки директора Шацького учбово-досвідного лісгоспу Андрій Самолюк перевіз їх на українське прикордоння, в пташиний рай. Але цього разу контрольований людиною.
– Ми відвели для цієї безстрашної сотні найкращий ставок, який можемо контролювати, – каже Андрій Олексійович. – І вони його полюбили. Тут доволі простору і кормів… І бережені качки від усіх негараздів нашими працівниками. А щоб веселіш було поруч поселили майже стільки ж свійських білих качок. Щоправда, на волі… Ці можуть плавати, де заманеться, але на ніч вони ідуть в качатник, побудований на березі ставка, де живуть їх дикі родичі…
Місія останніх – започаткувати качину династію, яка буде радувати око природолюбів і… мисливців, та цілком залежатиме від людського милосердя чи жадоби-азарту сучасних мисливців. Ось вони покрякують-пливуть-пірнають! Я від весни прошуся в Андрія Самолюка глянути на них хоч одним оком, та тільки зараз, осінньої пори, виконуючий обов’язки директора учбово-досвідного лісогосподарства зважився показати цих красенів.
 
– Оці нарядні – качури, а качечки – непримітні, – каже керівник лісогосподарства. – Але їх качина популяція залежатиме саме від самок.
Для мене вони усі дуже милі і симпатичні. Спостерігаю за пірначами, за вірними друзяками, що безперестанку обговорюють щось по-качиному цікаве і важливе, за самітниками і залицяльниками… Іноді здається, що вони наділені усіма рисами людського товариства: шукають любові, визнання, уваги, спасіння, їжі, волі… 
 
– Вже стають на крила! – мовить інженер охорони і захисту лісу ДП «Шацьке УДЛГ» Іван Корень. –  Пробують літати… На жаль, висота їхнього польоту обмежена сіткою і качиному народу доводиться облітувати свої володіння на метровій висоті… Це найвищий пілотаж…
 

 
 
Двічі на день єгер Піщанського лісництва Микола Пех підгодовує їх відходами зернових: житом, пшеницею, третікале. У строго відведений час… Раніше підживитися можна було і в самому ставочку, та сотня працьовитих ротів схоже вибрала з нього всіх водоплавних черв’ячків, жуків, комашок, не кажучи про рибу. Що ж буде далі? Який задум щодо цього качиного царства?

– Спостерігаємо за ними, як і всі! – мовлять господарі. – Милуємось їх безтурботним життям, безпосередністю, ажурними польотами. З острахом чекаємо зими. Мріємо усіх перезимувати без втрат, діждатися весни і качиних кладок, виведення піщанського качиного потомства. Відтак будемо пропагувати розведення крячок в інших лісомисливських господарствах області і України…

Досвід – унікальний! На Волині, принаймні, з крячками такого не було. Надзвичайно цікаво, як вплинуть одне на одне дві качині популяції – свійські і дикі. Це варте спостережень і наукових статей. І, до речі, це могтимуть зробити і науковці, і затяті мисливці, і природолюби… Для них на врятованих від болотяного царства землях Шацькі лісівники побудували міні-готель, зараз поряд із пташиним царством облаштовують пасіку і вже думають про вольєр для диких звірів…
 
Ці мальовничі місця знаходяться неподалік знаменитих ставів передвоєнного маршала польської авіації Геллерта, котрий засватав доньку місцевого пана Гутовського і отримав у придане непрохідні болота, та зумів їх так облагородити, що йому заздрила уся Варшава…. 
 
Цей край і досі викликає подивування! Журавлі, чорні лелеки, чаплі, дикі гуси і качки, скопи, сови, луні… Червонокнижні помічні зела… Краснопірки, лини і соми завбільшки із човен… Подивитись на цю землю спішать білі хмари, і громи-блискавиці, і рясні дощі…  І звісно, усе небесне птаство… До речі, через сітку з великого неба до родичів прорвалося-впало кілька вільних літунів і літунок… Вже обживаються, заводять знайомство з інкубаторцями… Радять раду, як прорватися у велике небо… Але самостійно це зробити їм навряд чи вдасться… Можливо, колись настане такий час, що лісівники захочуть відпустити їх на волю… Обов’язково про це розкажемо.
…Свійські качки із сусіднього ставка рушають на ночівлю до качатника. Дикі мріють про волю і… крізь сітку дивлять зорям в очі.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Коментар
26/04/2024 Четвер
25.04.2024